Інколи трапляється так, що не у всіх виходить побудувати сім’ю за першим разом. Так сталось із моєю дружиною. Вона р0злyчuлacь із чоловіком чотири роки тому і залишалась одна із дитиною на руках. Зараз вони зовсім не спілкуються.
Коли ми з Олею познайомились, вона одразу розповіла мені і про розлучення, і про маленького сина, мені сподобалась її чесність. Дитина мене дуже хвилювала, та й ми з ним швидко поладнали. Ми проводили багато часу разом, тож через пів року хлопчик вже називав мене татом. Мені було приємно, і я зрозумів, що прийшов час робити пропозицію. Тож незабаром ми одружились і стали сім’єю.
У нас в сім’ї все було добре, ми ладнали, але не могло й обійтись без одного «але». Моя матір ніяк не могла знайти спільну мову з дружиною. Їй не сподобалось те, що Оля вже була одружена, тим більше, що в неї вже є дитина. Мене вона слухати не хотіла.
Коли вона гостювала в нас, то на сина навіть не звертала уваги, хоч він і намагався погратись із нею. Я розумію, що їй важко дається прийняти його, але ж можна хоча б спробувати. Але вона не хотіла, постійно нарікала, що він заважає, навіть коли він сидів з протилежного боку кімнати.
А хлопчик постійно сидів сумний, коли приїжджала його «бабуся». Він ще малий і не може зрозуміти, чим заслужив на таке ставлення. А одного разу вона взагалі на нього накричала. Він приніс їй одну зі своїй улюблених іграшок – солдатика – і хотів зробити їй подарунок, але замість вдячності отримав дитячу травму. Матір крикнула:
- Ви можете забрати від мене цю дитину. Хіба я казала, що буду його бавити? Очевидно ж, що я не хочу його бачити. Мені своїх внуків хочеться, а не ось таких.
Коли я почув слова матері, то просто дуже розлютився. Як вона може говорити таке маленькій дитині, моєму сину. Я не став терпіти це, просто виставив її за двері і сказав, що може не повертатись, якщо не поважає мою сім’ю.
Я знаю, що вчинив правильно. Я чоловік у сім’ї і маю її захищати. Навіть від власної матері. Але мені неприємно, що я мусив так вчинити. Тепер ми з Олею чекаємо на власну дитину, але матері я про це не розказую. Боюсь, що вона ще більше незлюбить «чужого» внука. І як мені вчинити в цій ситуації, щоб ніхто не постраждав?