Мої батьки давно n0меpли, тож єдиною близькою родичкою зараз є моя тітка. Ми нечасто спілкуємось, але декілька років тому я пропонував їй переїхати до мого дому, щоб я міг доглядати за нею. Вона була не проти, але хотіла ще й перевезти своїх котів. У мене алергія на шерсть, а тварин у неї аж 5. Вона не захотіла їх покидати, тож залишилась жити одна.
Перший час я допомагав їй фінансово, бо самі розумієте, що на одну пенсію дуже важко прожити, але згодом я помітив, що вся моя допомога йде на забезпечення тварин. І не лише домашніх, але й вуличних. Я вирішив, що так не може бути, тож перестав давати їй грошей, а натомість купував одразу всі потрібні продукти та давав їй.
І все було добре, поки одного разу на вулиці я не побачив стареньку жінку, яка стояла, просячи про допомогу. Це була моя тітка. Моя дружина завжди була незадоволена тим, що я їй допомагаю, але ніколи не забороняла робити цього. Лише уявіть, як мені було соромно перед нею, коли ми зустріли тітку, яка просила милостині. Я готовий був крізь землю провалитись.
Ми підійшли до неї, а вона одразу стала виправдовуватись, що гроші просить не для себе, а для тварин, бо ж їх так багато, вони всі потребують її допомоги.
Я розумію, що в цієї жінки добре серце, і вона просто не може пройти повз тварин, але ж не можна до такого опускатись заради них. А що як її побачать наші родичі на вулиці? Що ж вони подумають? Що я не допомагаю їй? Що я залишив її без грошей, тож їй доводиться жебракувати? Але ж я і так допомагаю всім, чим можу. Я не збираюсь віддавати ще й останню копійку для усіх вуличних тварин.
Довелось іти на компроміс. Я пообіцяв тітці давати зовсім трохи грошей для допомоги тваринам, а вона пообіцяла більше не виходити на вулицю, щоб просити грошей у перехожих. Я не дуже їй повірив, тож тепер обережно ходжу вулицями та вдивляюсь в кожне обличчя. А раптом одна із цих нещасних жінок – це моя тітка.