Мене звати Олексій, і я виріс у дитячoму бyдинку. Я народився та ріс у повноцінній сім’ї. Мене любили, а тоді народилась моя молодша сестра, а батька звiльнuли з роботи. Батьки стверджували, що не мають можливості забезпечити усіх, тож вирішили п0жepтвувати мною.
Оскільки я був старшим, то в дитячий будинок пішов саме я. Батьки обіцяли, що коли стануть на ноги, то обов’язково заберуть мене додому. А я їм вірив.
Тижні переходили в місяці, а місяці в роки. Пам’ятаю, що перший час я часто бачив рідних. Вони провідували мене, привозили нові речі. З часом їхні візити ставали все рідшими, а потім і зовсім припинились. Разом із цим зникала моя надія на повернення. Я зрозумів, що залишився зовсім один.
Я не хотів змарнувати своє життя, тож вклав усі свої сили, щоб самотужки побудувати своє життя. Я багато читав, старанно вчився і зрештою вступив до хорошого університету на бюджетну форму навчання. Закінчив його із червоним дипломом і швидко знайшов роботу. Працював наполегливо, тож із звичайного робітника виріс до начальника відділу. Зарплату мав хорошу та загалом облаштував життя чудово.
Згодом одружився із прекрасною жінкою, а вона народила нам двох дітей. Я вже й не згадував про те, що в мене колись була інша сім’я. Я вже давно не ображався на батьків, але й думати про них теж не хотів. У цей час вони й з’явились.
Вони покинули мене багато років тому, а зараз, коли я нарешті влаштував своє життя, побачив їх на порозі мого кабінету. Виявилось, що вони зв’язались із вихователями мого дитячого будинку, де і дізнались про мою подальшу долю. Стояли переді мною, просили пробачення, матір плакала. А потім я дізнався, що сестра виросла бандитом, і тепер батьки винні багато грошей, як друзям, так і банку. Просили про допомогу, бо їх вже навіть виселяють із квартири.
Вони не знали, до кого ще можна звернутись, а тепер вся надія на мене. Я спершу навіть зрадів їхній появі, думав, що ще є шанс отримати сім’ю, стати її частиною. Але коли зрозумів, що їм потрібен не я, а мої гроші, це обірвало всю віру. Колись так само я стояв перед ними і благав забрати мене додому, а тепер вони стоять навпроти мене та просять допомогти, щоб не втратити той самий дім.
Я не став їх проганяти, не хотів розійтись на поганій ноті. Тож дав їм трохи грошей, щоб закрити борги та попросив більше ніколи не повертатись.
Я вже давно став сиротою, ще коли вперше переступив поріг дитячого порогу з надією на повернення додому.