Я не розумію, як це взагалі можливо, але мої батьки сказали, що більше не хочуть бачити своїх онуків. Я не знаю, як вони можуть таке казати і де їхня батьківська любов.
Чотири роки тому, коли я завагітніла, вони були дуже щасливими. Річ у тому, що я довго не могла мати дітей, і гарантій, що ці зможуть вижити, нам теж ніхто не давав. Усім було страшно.
А потім я ще й дізналась, що вагітна двійнею. Я була просто в захваті від цієї новини і одразу розповіла батькам. Вони теж здавались щасливими та чекали на появу внуків.
У мене народились здорові дівчинка і хлопчик. Матір підтримувала мене із самого початку, у всьому допомагала. Коли малюки підросли, то я часом залишала їх на батьків, щоб ми з чоловіком могли відпочити від рутини.
Вони ніколи не були проти. А потім щось змінилось. Батько став жалітись мені, що діти їм життя не дають. Звинуватив мене в тому, що я не займаюсь їхнім вихованням і вони зовсім не дотримуються порядку. Чужі речі беруть без дозволу, їжею кидаються, постійно бігають. Я розумію, що це може бути важко, але вони ще ж зовсім маленькі, ще виростуть і заспокояться.
Я казала батькам, що з дітьми треба говорити. Пояснити їм, що можна роботи, а чого їм робити не дозволено, але вони кажуть, що ті їх не слухають. А одного дня син розповів мені, що дідусь його б’є. Я просто не могла повірити в це.
Я влаштувала скандал та сказала, щоб більше і пальцем не сміли торкатись моїх дітей. Хіба можна так поводитись?
А нещодавно батьки заявили, ніби в них зникли гроші з гаманця і це мої діти їх взяли. Я не вірю, що вони могли таке вчинити. Думаю, мати десь їх забула, а вирішила звинуватити дітей, бо ті не можуть постояти за себе.
От батьки і сказали, що не візьмуть більше дітей до себе. Я спершу образилась, а зараз думаю, що я і сама не хочу їх віддавати.