Ми з дружиною багато років намагались зачати дитину, і все безрезультатно.
Тож коли я нарешті почув довгоочікуване «я вагітна», то був просто на сьомому небі від щастя. Я скоро стану батьком.
Ми з дружиною зовнішньо зовсім не подібні. Вона в мене повненька блондинка із зеленими очима, а я високий брюнет, і очі в мене карі. Я не знав, на кого буде схожою дитина, але дуже сподівався, що хоч трохи нагадуватиме мене. А якщо народиться брюнет із зеленими очима, то буде просто ідеально.
Син народився із зеленими очима, але волосся мав зовсім світле. Я вирішив, що всі немовлята такі, а з часом він може і потемніти. Але місяці минали, а малюк так і залишився зеленооким блондином. Більше того, він зовсім не був на мене схожим. І ніс, і губи, і форма обличчя – усе від дружини.
Куди не піду, мене запитують, чи це мій син. Коли говорю, що я його батько, то всі одразу дивуються і відводять погляд. Я знаю, про що вони думають: що дружина мені зраджує. Але я навіть тест робив – я його біологічний батько.
А недавно ми ішли втрьох із моїм другом і зустріли його двоюрідну сестру. Вона одразу запитала, звідки дитина, і натякнула, що не була на хрестинах. Коли друг сказав, що син – мій, вона була дуже здивована та швидко перевела розмову на іншу тему. Постійно косо на мене поглядала, тож я зрештою просто відійшов в іншу сторону.
Я вже багато місяців стикаюсь із такими ситуаціями і звик до них. Намагаюсь перевести усе в жарт, або просто не реагувати. Але минулого тижня сталось таке, що я зовсім не очікував. Привів сина на дитячий майданчик, ми грались, а потім до мене підійшла зовсім не знайома жінка і сказала: «А ви часом не чоловік Оленки із третього під’їзду?» Я дуже здивувався, але підтвердив її здогад і запитав, як вона здогадалась. «А просто її син – копія вона: і губи, і очі». Ми ще трохи поговорили і розійшлись, а я пішов засмученим.
Я люблю свого сина, і зовсім неважливо, на кого він схожий, але інколи так хочеться почути: «Одразу видно, що ви батько і син».