Мій син зараз живе один, і я не знаю, як йому допомогти. Я завжди виховувала його так, щоб він був самостійним. Тому після того, як він переїхав до своєї квартири, я перестала втручатись в його життя. А коли він зустрів свою дружину і зробив їй пропозицію, я поважала їхнє сімейне життя і стояла осторонь.
Дружина пішла від нього пів року тому, до старшого і більш успішного чоловіка. Це зламало його. Все інше в його житті дозволяє йому бути щасливим, але здається, що він сам цього не хоче. Він ще молодий, тож зміг би одружитися вдруге.
Але зараз він без потреби навіть з дому не виходить. Лише на роботу і до магазину. Син перестав спілкуватись із друзями, не ходить до ресторанів, лише сидить вдома, п’є алкоголь і дивиться телевізор. В домі у нього теж безлад. Я хотіла прибрати, та він не дозволив.
Хіба можна так марнувати своє життя? Я розумію, що він любив її, але це ж не привід загубити себе.
Я намагалась йому це донести, але хіба ж він хоче слухати? Я розумію, що це його життя, і він має право розпоряджатись ним, як хоче, але я не можу просто мовчки на це дивитись.
Якось я навідалась до нього в гості. Принесла овочів домашніх з городу, просто хотіла підтримати. Він став готувати макарони, але, як виявилось згодом, лише для себе. Я, бачте, до нього не їсти прийшла.
Він розпитує мене про здоров’я, про батька, а про себе зовсім забув. Марнує життя в алкоголі і самітництві. Він навіть перестав бути схожий на себе. Поправився, відростив бороду, ходить в тих самих речах. Я хочу допомогти, але не можу, якщо він сам не вирішить взяти себе в руки.
Я пропонувала свою допомогу, щоб хоч дім привести до порядку, але йому це не потрібно. Син пообіцяв мені, що все налагодиться, але я знаю, що це пусті слова.