- Тату, мені потрібно з тобою поговорити як з чоловіком.
Коли мій син із серйозним обличчям звернувся до мене тієї ночі, я був дуже розгубленим.
- Так, сину. Що саме ти хочеш обговорити?
- Тобто що? Про маму поговорити.
- А, ну тоді потрібно говорити про кого. Наша мама – це хто, а не що.
- Нічого не зрозумів, ти про що?
- Коли ми говоримо про людей, то кажемо “про кого”, а не про що. А наша мама ж людина?
- Ну, так. Але я все одно нічого не зрозумів. То поговоримо про маму. Про кого…
- Давай. То що ти збирався сказати?
- Я збирався розповісти тобі про маму. Я вже ж сказав, чому ти перепитуєш?
- Добре, пробач. То що з мамою?
- Все добре, просто досить вночі до неї чіплятись…
У цей момент у мене стільки думок у голові промайнуло, що я увесь вкрився рум’янцем.
- Ти…ти про що? Чому ти не спиш вночі?
- Я сплю. Але ніколи прокидаюсь і чую, що ти кажеш мамі, щоб вона лягала спати, а не займалась дурницями в телефоні. Але вона ж в телефоні одяг продає і іграшки мені купує. Нехай грається, чому ти їй забороняєш? Ти казав, що коли я виросту, то зможу більше грати, то чому вона не може, вона ж велика.
- А, ти про це…
- Про кого.
- Ну так. Добре, сину. Я не буду більше чіплятись до мами.
- От і добре. А тепер тсс… Вона йде, їй не можна знати, про що ми говорили.
Я обіцянку стримав, мамі нічого не розказав. А от колеги на роботі ще довго сміялись із цієї ситуації.