Я не люблю просити про допомогу. Та й не бачу в цьому потреби. Стільки всього в житті пережив і зі всім зміг справитись самотужки, хоч це було й нелегко. Але я нічого ніколи не просив.
У мене вся родина про це знає. Моя дружина померла, народжуючи нашу другу дитину, тож мені довелось справлятись самому. А це ще й випало на лихі дев’яності. Але нічого, все в мене вийшло. Дітей виховав, дав освіту, поставив на ноги. Обоє одружені мають престижні роботи. Це далось мені нелегко, але ж вдалось. І ніхто інший у цьому не має заслуги, лише я.
Я інколи, коли згадую ті часи, то і сам не вірю, що вдалось звідти вибратись. Бували такі тижні, коли ми з дітьми їли лише один раз на день. Я інколи взагалі міг два дні не їсти. Я ходив на дві роботи, тож рідко висипався. Грошей на теплий одяг не було, тож зимою я ходив у літніх кросівках і осінньому пальті. Постійно мерз, але терпів. Але просити ні в кого не смів. Ні у сім’ї, ні у друзів, ні у сусідів. Я навіть не виносив нашу бідність за межі дому, ніхто і не знав, що нам живеться скрутно. Я ніколи не був тим, хто жаліється на життя, та й не люблю таких людей.
Зараз, коли вже минуло багато років, і ми пережили той час, то родичі нарікають на мене і на мою поведінку. Постійно кажуть, що я міг хоча б дітей пожаліти, які не мали чого поїсти. Так, вони не їли в мене солодощів, та й фрукти були лише ті, що росли на подвір’ї, але нічого, виросли здоровими і сильними духом. Родичі можливо й могли нам щось привезти, але потім би все життя ми були їм винні.
Та й у ті часи усім було важко. Не хотілось відбирати у інших, заради власного добробуту. Я багато історій чув про те, як люди віддавали останнє, а я не хотів бути причетним до них.
Зараз мене всі засуджують за те, що я був таким відлюдькуватим і нікому не казав про наше життя. Всі стверджують, що знайшли б спосіб допомогти: хто грошима, хто їжею, а хто одягом. Кажуть, що це не самостійність в мені говорить, а гордість, через яку постраждали діти.
Але вони так говорять лише тому, що вже забули, як їм самим було важко. Я розумію, що просити про допомогу не соромно, кожен має право відмовити, якщо не має змоги допомогти. Але просити треба лише у крайній потребі, коли сам не справляєшся. А я ж справився.
Та й щасливий, що на старості років нікому нічого не винен. Не просив тоді, і зараз теж не проситиму нікого.