Нашу героїню звати Марія, і вона вибрала те, що підказувало серце. Вона давно вже одружена, і вони з Іваном багато років намагались завагітніти, але їм так і не вдалось. Тоді вони й прийняли рішення всиновити дитину.
Чоловікові це рішення далось непросто, але зрештою любов дружини змогла його переконати. Це виявилось не так просто, але одна дівчинка запала їм обом в душу, і вони вирішили її забрати.
За декілька місяців зібрали всі необхідні документи і забрали Софійку додому.
Марія одразу відчула себе матір’ю та полюбила дівчинку всім серцем. Вона здавалась їй ідеальною: веселою, розумною і з великими блакитними очима. Іван все ніяк не міг звикнутись із новою роллю, для нього батьківство стало непосильним тягарем. І як дружина не сподівалась на зміни, вони не відбулись.
А через деякий час Іван не витримав і поставив жінці ультиматум: або він, або Софійка. Можете уявити, якою розбитою почувалась жінка, адже щиро любила їх обох і не хотіла прощатись ні з чоловіком, ні з донечкою.
Проте їй не довелось вибирати. Просто одного дня вона повернулась додому і дізналась, що чоловік відвіз дитину назад до притулку. Марія дуже довго плакала, вона так і не змогла заснути тієї ночі. А наступного ранку була сповнена рішучості. Сіла у машину й поїхала по доньку.
Дівчинка вже давно чекала на матір і одразу притулилась до неї зі словами:
– Я знала, що ти по мене повернешся, що не залишиш у цьому місці. А де ж тато? І чому він привіз мене сюди?
– А тато більше не приїде. Тепер залишились тільки ти і я. Але це нічого страшного, ми з тобою будемо найщасливішою сім’єю, і ніхто нам більше не потрібен.
Марія взяла доньку за руку та пообіцяла собі, що ніколи не покине цю дитину, щоб не сталось. Вони зможуть вдвох побудувати щасливе майбутнє. А такий чоловік їй зовсім не потрібен.