У мене є єдина дитина – улюблена донька. Вона вже доросла, завершила університет, у якому і зустріла свого майбутнього чоловіка. Вона одразу звернула на нього увагу та розповідала мені про нього з закоханими очима. Симпатія виявилась взаємною, тож вони почали зустрічатись. У них все було як у людей: часом cварились, але любили одне одного і підтримували. Після завершення навчання він зробив їй пропозицію, і вони стали готуватись до весілля.
Не минуло й пів року, як вони вже офіційно стали чоловіком і дружиною. Я навіть не знаю, як передати вам, якою щасливою виглядала моя донька, а її щастя для мене завжди було на першому місці, тож і я була задоволеною.
Після одруження вони вирішили, що житимуть разом із його матір’ю, бо вона жила одна у трикімнатній квартирі. Моїй доньці таке життя далось непросто. Хоч свекруха і була до неї привітною, але життя під одних дахом все змінило. Донька часто жалілась мені, що жінка придирається до найменших дрібниць: то картопля недосолена, то плями на білизні не відіпрались, то речі розкидані. Вони часто сварились, що мене дуже засмучувало.
Неприємно також і те, що мій зять ніяким чином не втручався в це. Не хотів підтримати ні свою матір, ні свою дружину. А свекруха ж починала переходити всі межі. Одного разу вона навіть зайшла вночі в їхню кімнату без стуку. Вони молоді люди, тож це зовсім недопустимо. Тож моя донька поставила чоловіка перед вибором: або вони переїжджають до іншої квартири, або вона іде від нього, бо жити з матір’ю їй більше не до снаги.
Після цих слів вона зібрала свої речі та поїхала до мене. Два тижні не було й звістки від чоловіка, а донька увесь цей час плакала. Все стало ще більш незрозуміло, коли виявилось, що моя донька чекає на дитину.
Ще два тижні минуло, перш ніж донька наважилась подзвонити чоловікові, але виявилось, що він змінив номер. Донька навіть набрала свою свекруху, але телефон тієї теж був недоступним. Донька зовсім впала у відчай і поїхала до їхньої квартири, але і там виявилось пусто. Чоловік із матір’ю переїхала чи то до іншої квартири, чи взагалі до іншого міста.
А через 8 місяців з’явилась дитина. Хоч як на неї не глянь – вилитий батько. Проте, цій дитині не судилось вирости в повноцінній сім’ї. Донька часто плаче, звинувачує себе в тому, що сталось. Каже, що краще б залишилась зі свекрухою, але вберегла б сім’ю. Я з нею не згідна. Рано чи пізно вона б не витримала, а краще нехай дитина росте в любові з матір’ю, аніж у постійних конфліктах, але з обома батьками. А ви як думаєте?