Мені тяжко далось р0зставання із своїм хлопцем, тож я вирішила втекти ненадовго з міста. Винайняла будиночок недалеко за містом із невеликим подвір’ям. Привезла з собою свого пса – Рейна, а він у мене дуже жвавий і непосидющий пес.
А по сусідству від мене жила пара, що здавала мені будиночок, у якому поселилась я. У них був пристаркуватий кіт, який вже давно не виходив за межі подвір’я. Але був він у них породистим та дорогим, тож вони його дуже берегли. Годували спеціальним кормом, давали вітаміни, мало не двері перед ним відкривали. І шерсть в нього була довга і біла, тож всі на нього заглядалися, коли проходили попри дім.
Вони із моїм Рейном досить швидко здружились. Кіт був лінивим, тож не мав настрою ні тікати від собаки, ні відбиватись, тому Рейн швидко втратив до кота інтерес, хоч часом і поглядав у його бік. І от одного разу повертається мій Рейн додому, увесь в землі, брудний та несе в зубах таку ж брудну здобич. А потім у тому жмутку шерсті я упізнала сусідського кота. Я не знала куди себе подіти.
Одразу стала рахувати скільки мені грошей доведеться віддати хазяїнам за цього кота. Як це могло статись, мені не вкладалось в голові. Рішення я прийняла швидко. Забрала кота, відмила його так, що шерсть знову стала білою, зайшла до сусідів на подвір’я і поклала його на улюблене місце під яблунею, разом із його іграшкою. І повернулась додому непоміченою.
Через пів години почула сильний стукіт у двері. На порозі стояла сусідка, тож я вирішила, що вона про все знає. Я вже готувалась до прочухана.
А вона вся в сльозах каже мені:
– Ти навіть не уявляєш, що щойно сталось. Можна присісти? Ми з чоловіком вчора поховали нашого кота в лісі, за будинками. Він старенький був, от і прийшла його година. А щойно виходжу з дому, а він чистесенький під яблунею сидить, іграшкою грається…