Моя мама зараз продає одяг на базарі. Таке життя в неї вже 8 років, хоч раніше вона працювала на заводі та має вищу освіту. Нічого не врятувало її від такого життя.
У нас зараз кожен другий пенсіонер отримує лише мінімальну пенсію і ледве зводить кінці з кінцями. Мама вже давно відкладає гроші собі на старість. А при цьому ще й нам з братом допомагає. Собі залишає дуже малий відсоток від заробітку.
У неї ще й батьки в селі. У них теж мала пенсія, тож самі вони не справляються. Я хотіла взяти їх під свою опіку, але мати проти. Каже, що це її обов’язок дбати про них. Дідусь усіма силами відмовляється від допомоги, але мама все одно то їжу привезе, то ліки.
А ще вона хвилюється про свою старість. Воно й не дивно в наших реаліях, але я ж про неї подбаю. Допомагатиму усіма силами, щоб вона ні в чому не мала потреби. Головне, щоб вона була здорова, хоч цього й не може ніхто гарантувати.
Розумію усі її хвилювання. Я теж боюсь, що опинюсь на малооплачуваній роботі та хвилюватимусь про те, чи є в домі хліб.
А взагалі шкода, що ми живемо в таких умовах. Працюєш усе життя, витрачаєш здоров’я, а потім живеш на мінімальну пенсію. Хоча це і життям не назвеш. Скоріше – виживанням.