Я завжди добираюсь додому одним і тим самим автобусом, тож усіх пасажирів знаю в лице. Сьогодні на дворі холодно, тому людей більше, ніж зазвичай. Я стала біля одного із сидінь, де розмістилась жіночка із сином. Через декілька хвилин він ударив мене ногою в коліно. Я не звернула увагу, але це повторилось ще декілька разів, тож я вирішила звернутись до матері. Попросила, щоб та сказала своїй дитині поводитись вихованіше в громадському місці. Жіночка лише тяжко видихнула і пояснила мені, що виховує свого сина без криків і дозволяє йому більше свободи, ніж інші матері. В цей момент молодий хлопець, який стояв біля мене, витягнув електронну сигарету і дмухнув їй прямо в лице зі словами: «Класна методика, мене теж так виховували». Та вийшов на наступній зупинці.
…
Мені 30 років і я живу сам. Недавно повертався додому й помітив рудого песика. Він очевидно мав хазяїна, бо був дуже доглянутим, відгодованим і носив червоний ошийник. Але це не завадило йому провести мене до самої квартири та попроситись всередину. Я дуже люблю собак, тож впустив його. Він трохи посидів у мене, погрався, поспав, а через три години попросився на вулицю. Наступного дня сталась та ж сама ситуація. І ще наступного… Я радів його компанії, але все ж мені стало цікаво дізнатись, звідки ж він узявся, тож я прикріпив до його ошийника невелику записку:
– Добрий день. Ваш чудесний пес приходить до мене кожного вечора, щоб поїсти й поспати. Він мене тішить, але мені було б цікаво дізнатись, хто його хазяїни.
З такою запискою я і випустив його того вечора. А наступного дня отримав відповідь:
– Не хвилюйтесь, у цього пса є дім і люблячі хазяїни. А ще двоє дітей і балакучий папуга, тож він інколи виходить погуляти наодинці.
Я б теж до вас прийшла поспати.