А ви у свої шкільні роки стикалися із насмішками своїх однокласників? Бо особисто я – так.
Я ніколи не була худенькою, а навпаки – була в міру повна. Я жила з мамою, бабусею і дідусем. Батько нас покинув, коли мені було трохи більше, ніж три роки. Та і я його більше не бачила ніколи й не пам’ятаю.
Худою в нашій родині була лише мама. А от бабуся і дідусь були повними. Бабуся дуже хвилювалася, що я буду худенькою і в мене не буде сил для навчання. Саме тому вона готувала для мене різноманітну смакоту.
А від смакоти, такої як солодощі, жарене чи жирне, швидко набирають вагу. Та й коли я не хотіла їсти, то бабуся наполягала і постійно казала, що потрібно добре їсти.
От так я і поправлялася. У сьомому класі я важила на 15 кілограмів більше, ніж моя мама у свої тридцять чотири роки.
Був у мене однокласник Вадим, він постійно з мене насміхався. Називав мене і безбатченком, і товстою, а крім того, робив різні капості. То крейдою мій стілець вимастить, то ще щось утне.
Все це продовжувалося до того часу, доки не приїхала мамина сестра з Америки. Я її ніколи не бачила, лише чула, що вона є.
Тітка Світлана була дуже красивою жінкою з пишними формами. Можливо в неї була зайва вага, але цього ніхто не помічав. Вона вміла себе подати. Завжди випрямлена, із впевненою ходою вона зачаровувала погляди усіх навколо.
Тоді я запитала, в чому ж її секрет. Вона підвела мене до дзеркала і запитала, чи я собі подобаюся. Я сказала, що так. Тоді тітка Світлана мовила, що це основне.
І додала – мені потрібна краплина впевненості. Далі вона мені показала свою невпевнену ходу і потім впевнену перед дзеркалом. Після чого взяла мене за руку, і ми вийшли на вулицю та попрямували до центру міста. Там тітка також пройшлася цими двома манерами ходьби.
І знаєте, вона мала рацію. Коли я почала відчувати себе впевненою в собі, мене перестали ображати та насміхатися. Навіть почали зі мною дружити й всі хотіли бути у моїй компанії.
Зараз я вже доросла, стала мамою. Мій син навчається в одному класі із дочкою мого однокласника Вадима, який з мене насміхався. До речі, його дочка не просто худа, а навіть досить повна. Ось він і має бумеранг життя.
З Наталі всі однокласники також насміхаються, крім мого сина. Він єдиний її друг. От я і думаю, чи допомогти їй тією порадою, яку колись дуже давно мені дала моя тітка Світлана з Америки. Шкода мені дівчинки.
