Спочатку мені не зустрічалися чоловіки, а потім мені було не до них. То ж заміжжя в мене було пізнє. Я вийшла заміж за чоловіка із дитиною.
Петро був вдівцем і від першого шлюбу в нього був син. Синові вже було близько двадцяти років. Жили вони обоє в селі, недалеко від нашого міста. Точніше сказати, близько шести кілометрів від міста.
Після одруження чоловік переїхав до мене в мою квартиру. Я ж була ще тою завидною нареченою. У мене була велика і простора квартира. Нещодавно я зробила в ній сучасний ремонт і повністю оновила всі меблі й техніку.
Тож мій чоловік потрапив у казку. Так вважали всі мої подруги. Рідні в мене не було, крім нього. Батьки, бабусі та дідусі якось дуже швидко покинули цей світ. У мене ж залишилися лише їхні квартири.
Тобто ця, у якій ми живемо, і ще одна двокімнатна. Правда про неї чоловік і гадки не мав. Туди я перевезла свої старі меблі та здавала її в оренду. То ж мала дохід, про який ніхто не знав, і мене це дуже тішило.
За кілька років чоловік повідомив, що син одружується. Молода пара одразу ж почала шукати житло в місті. Планували орендувати. Тут я і вирішила, для чого будуть витрачати гроші, якщо можуть пожити в моїй таємній квартирі.
Так і зробили. Син чоловіка був щасливий. Адже молодим починати жити окремо ще й сім’єю на початках дуже важко. Тож усе потрібно придбати, а грошей зовсім обмаль.
Ще через рік у них народилася дитина. Мені навіть подобалося, що я тепер дружина дідуся. Мене це веселило. Я ж не баба, а мій чоловік дід. Хоча нам ще й сорока п’яти нема.
Тепер ми були наче одна велика і дуже щаслива родина. На вихідних ходили в гості до чоловікового сина і там няньчилися із його онуком Максимом. Своїх дітей не маю, то хоч чужих побавлю, думала я.
Але в кожній гарній історії є свій кінець. Так сталося і в нас. Виявилося, що в мого чоловіка є ще одна жінка. І він мені про це сказав сам. Прямо в очі. Уявляєте?!
Я була в шоці. А чоловік був на підпитку. Він почав мені скаржитися, що йому не вистачає грошей на мене, на сина і на… Лєну… Яку ще таку Лєну, подумала я… А виявилося, що це його коханка.
У неї двоє дітей, вона розлучена, і вони зустрічаються уже пів року… Тобто цілих шість місяців я живу у брехні. Він спить зі мною в одному ліжку, а думає про неї. Жах! Хіба я на таке заслуговую?!
Того ж дня я сказала йому, хай збирає свої речі та забирається з мого життя. Я думала, що він піде до своєї нової пасії. А він мені сказав:
– Поживу в сина, доки ти не заспокоїшся! Це нормально!
У сина?! А нічого, що його син зі своєю сім’єю живе в моєму домі. Виходить, що вони всі живуть на моїй шиї, а чоловік ще й насмілився мені зраджувати. Просто в голові не вкладається.
Тієї ночі він пішов. Я ночувала в нас вдома сама. Вперше за багато останніх років. Хоча очей зімкнути я ще довго не могла. Мене все турбували та роздирали мої думки.
Не знаю, що на мене тоді найшло, але наступного дня я поїхала на свою другу квартиру і виставила їх всіх за поріг. І чоловіка, і його сина з дружиною й дитиною.
Вони почали казати, що їм нема де жити. Тоді я порадила поїхати в село. А чоловік, виявляється, продав будинок у селі та витратив гроші на Лєну і її дітей. От я їх всіх і відправила жити до Лєни. В тісноті, та не в обіді, як то кажуть в народі.
Квартиру я виставила в Інтернеті й шукала нових орендарів. Це ж за комунальні послуги платити не потрібно і стабільний додатковий дохід кожного місяця.
І ні, мені зовсім не соромно. Я вважаю, що я вчинила правильно. Мої подруги такої ж думки.