Я думала, після цієї ситуації більше ніколи не вийду в люди зі своєю маленькою дитиною.
Одного ранку я дуже спішила на зустріч, тож не встигла приготувати сніданок вдома. Тож я вирішила, що цього ранку поснідаю в якомусь закладі. Доньку взяла із собою.
Я думала, все пройде нормально, хоч раніше ходила тільки сама у громадські місця. Все було добре, поки моя донька не почала плакати. У нас була важка ніч, у неї різались зубки, тож її настрій був капризним, але я намагалась заспокоїти доньку усіма силами.
Як раптом почула, як до мене звертається жінка років 30 з-за сусіднього столу. Хоча не звертається, а кричить на мене, щоб я «закрила рота цій малій шмаркачці». Але не встигла я й зреагувати, як її матір почала повчати доньку:
- Не говори так з нею. Коли ти була немовлям, то в тебе рот не закривався від плачу. А тепер виросла й он яка пані стала.
Жінка одразу затихла, лише тихенько вибачилась переді мною. А від закладу я отримала гаряче какао в подарунок. Ось така історія.