Моя мати n0меpла кілька років тому, і я досі за нею сумую. Це сталось раптово, тож фактично вся наша сім’я була далеко: хто на заробітках, хто на відпочинку. Ми з дружиною самостійно організували п0х0р0н, який довелось затримати, щоб всі встигли приїхати. Зробили це все також своїм коштом.
Мені було неприємно, що родина не підтримала нас фінансово, але найбільше мене здивував мій вітчим. Вони одружились задовго до її смерті, але він не виглядав засмученим, лише збирав конверти на поминках і обіцяв про них подбати.
З часом ми вияснили, що мати відкладала певні гроші. Ми мали до них доступ, адже свою карточку і всі потрібні дані мати зберігала в одному місці. Вітчим знову наполіг, що подбає про ці гроші й що вони в майбутньому підуть на пам’ятник матері та на інші потреби. Сказав, що це його обов’язок як чоловіка, а я можу не турбуватись.
Я, звісно, не збирався витрачати усі гроші, але мені здавалось розумним те, що гроші варто покласти на рахунок.
Коли я намагався пояснити це рідним, то усі звинуватили мене в тому, що я хочу відібрати усі материні кошти, тож я здався і дозволив вітчиму забрати їх собі. Він обіцяв, що облаштує для матері все якнайкраще.
Далі все ставало лише дивніше. Я інколи навідувався до вітчима, бо ж він залишився один, та й це ж квартира моєї матері. Одного разу я помітив, що її речі стали зникати. Спершу вирішив, що мені здалося, але через деякий час її кімната стала порожньою.
Тоді-то я і поцікавився у вітчима, куди ж діваються речі. Виявилось, що він почав роздавати їх своїм родичам і близьким, бо, бачте, матері вони ж більше не потрібні. А деякі речі продав, прикраси віддав у ломбард, бо йому скрутно живеться. Я не розумів, як так швидко можна розпоряджатись речами матері. Краще б у мене попросив грошей, ніж ось так чинив.
Зі смерті матері пройшло вже 4 роки, а в неї на могилі досі не стоїть пам’ятник. Про гроші вітчим не згадує, та й взагалі усе майно він або продав, або віддав. Єдине, що залишилось мені – це квартира.
У матері їх було дві, тож після смерті одна з них залишилась мені. Це єдине, на що її чоловік не має права. Він намагався і це в мене забрати, але я, звісно ж, не віддав. Тепер ми майже не спілкуємось, та й не хочеться. Мені здається, що він ніколи не любив мою матір.