З того часу пройшло вже шість років, але я вирішила все ж таки розказати цю історію. Я нечасто так роблю, але того вечора я пішла на пробіжку, у мене був морально важкий день, тож вирішила виснажити тіло, щоб легко заснути. Пробігши через парк, зупинилась перепочити на лавочці. Краєм вуха я почула якийсь звук, але не звернула на нього уваги, оскільки була в навушниках.
Я ще трохи відпочила, а коли збиралась вставати, то побачила, що в мою сторону іде цуценятко і жалісливо плаче. У мене не було настрою ані гратись із ним, ані подбати про нього, тож я просто відвернулась. Але на моє велике здивування, пес підійшов прямо до моїх ніг і став вдаряти носом, просячи про увагу. Тут я вже не могла втриматись, нагнулась і погладила його. Цуцик одразу ожив, став бігати навколо мене, метляти хвостом і радісно гавкати. В цей момент я зрозуміла, що просто не зможу залишити його тут.
Взяла на руки та понесла додому. Цуцик затих, оперся мені на груди й заснув. Мабуть, почувався в безпеці та був задоволеним, що добився свого. Я ще не уявляла, що мені з ним робити і як пояснити хлопцеві таке поповнення, але шляху назад уже не було, тож цуцик опинився в моїй квартирі й одразу став звикати до неї.
На диво, він швидко навчився ходити на лоток і ріс як на дріжджах. Недавно йому виповнилось шість років, тепер він мій найкращий друг. Багато разів він виручав мене, коли потрібно було захиститись від хуліганів чи просто позлити набридливу сусідку. Я жодного разу не пошкодувала, що забрала його того вечора додому. Якби можна було повернути час, я б все одно вчинила так само.