Я дуже довго не виходила заміж. Спершу хотіла влаштувати кар’єру, потім батько зaхв0piв, а потім довго не могла нікого знайти. Заміж я вийшла, коли мені було 32, його звали Ігор.
Я вважала його найкращим у світі. Мама – моя найкраща подруга, тож я постійно говорила, як мені з ним пощастило і як сильно я його кохаю. Вона ніколи не роздавала порад, бо вважала, що я сама маю зробити вибір того, з ким я хочу провести своє життя. Тож коли я сказала, що ми одружуємось вона не заперечувала, а навпаки підтримала мій вибір.
Ми зіграли пишне весілля, де зібрались всі рідні і близькі. З його батьками я теж швидко поладнала, вони виявились чудовими людьми та хорошими співбесідниками. Проте, невдовзі після весілля я почала помічати, що Ігор змінився. Ми стали часто сваритись через різні дрібниці. Я спершу не звертала уваги, думала, перший рік спільного життя повинен бути таким, але довго не витримала.
Одного вечора ми так сильно посварились, що я зібрала найнеобхідніші речі й поїхала до мами. Мама засмутилась через наше непорозуміння, але нічого не стала казати. А вранці Ігор попросив пробачення і забрав мене додому. Я думала, що це стане для нас уроком, але це повторювалось знову і знову.
Через рік я завагітніла. Сподівалась, дитина зможе повернути гармонію в нашу сім’ю, але цього не трапилось. Врешті-решт моя мама не витримала і влаштувала нам сімейну розмову. Дала декілька порад, як прийняти одне одного і перестати сваритись. Думала, що зможе допомогти, але стало ще гірше. Я змушена була ночувати в матері щотижня. Зрештою мене це дуже втомило.
Мама порадила мені розлучитись. Я дуже здивувалась, адже вона завжди старалась не впливати на найважливіші рішення в моєму житті. Мабуть, я виглядала дуже засмученою, якщо вона вирішила втрутитись.
Тож я так і вчинила. Повідомила Ігоря про те, що подаю на розлучення. Сказала, що не стану забороняти йому бачитись із дитиною, але сама я так жити не можу. Він навіть просив мою маму налагодити наші відносини, але дізнавшись, що розлучення було її ідеєю, лише ще більше розізлився і накричав на мою матір.
Тепер я не знаю, чи правильно вчинила. Можливо варто було піти на жертву, щоб дитина мала повноцінну сім’ю?