Моя дочка зараз на канікулах, а залишитись вдома ні в мене, ні в дружини не було можливості, тож я взяв малу із собою на роботу. Працюю я далеко від нашої квартири, додому повертаюсь пізно. Оскільки машина моя зараз у ремонті, попросив дружину забрати нас додому, бо їхати на автобусі не було ні сил, ні бажання.
Вона мала змогу приїхати лише через дві години, тож запропонувала перечекати в тещі, яка живе недалеко. Ми з нею не дуже ладимо, та й не люблю я приходити без попередження, але вибору в нас не було. До того ж ми з донькою зголодніли та розраховували на вечерю.
Я ніколи не приходжу в гості з пустими руками, тому вирішив спершу зайти в магазин і купити різних смаколиків до чаю. Так я вже вихований, вчинити інакше не міг.
Як тільки ми переступили поріг квартири, то одразу відчули запах домашньої їжі, від якої рот наповнився слиною. Донька зраділа, бо від обіду пройшло вже чимало часу, і ми справді зголодніли.
Теща із чоловіком сіли за стіл і почали накидати їжу до тарілок. Я одразу помітив, що тарілки лише дві, але вирішив, що докласти їх не буде проблемою. Проте, коли ми з донькою вирушили на кухню, мене попросили зачекати у вітальні. Повідомили, що коли прийде час пити чай із солодощами, які ми принесли, нас покличуть.
Ви не уявляєте, яким було моє обурення. Я не знав, ні що сказати, ні як відреагувати. Мені більше не хотілось залишатись в цій квартирі, а тим паче їсти з ними за одним столом. Мене дуже здивувало таке ставлення. Могли б хоча внучці запропонувати щось перекусити, а не залишати в сусідній кімнаті голодною.
Коли врешті-решт прийшов час пити чай і нас запросили до кухні, то я відмовився. Сказав, що не голодний і почекаю на приїзд дружини у вітальні. Донька ж побігла на кухню, щоб хоч якось втамувати голод.
Коли моя дружина врешті приїхала до нас, я спробував вияснити, чому ж так сталось. Спершу вирішив, що вона не повідомила тещу про наш приїзд, тож та просто не встигла приготувати їжу для всіх. Але дружина запевнила мене, що матір була проінформована. Тоді я став запитувати, чому ж вона не запросила нас до вечері, якщо знала про наш візит. У відповідь почув лише те, що в цьому немає нічого дивного, бо ніхто не зобов’язаний був нас годувати. Більше я не мав чого додати.
Мені було дуже прикро, що жінка не підтримала мене. Я навіть намагався не говорити з нею без потреби, таким злим почувався. До тещі взагалі більше в гості не поїду. Тепер знаю, що я там небажаний гість. А теща, здається, лише рада, що так склалось.