Вже понад двадцять років я працюю провізором. Спочатку я була звичайним фармацевтом в аптеці, але пізніше змогла керувати цілою мережею.
Так ось, минулого тижня кілька моїх працівників повідомили, що захворіли. У двох аптеках я змогла знайти для них заміну серед їхніх колег, а от в третю мені довелося самій вийти та згадати, так сказати, молодість.
З самого ранку до мене прийшов незвичайний гість. Це була велика собака, дещо схожа на лабрадора, але “дворові” коріння виднілися також. Звичайно ж, я одразу почала проганяти чотирилапого на двір, адже це аптека.
Собака акуратно вийшла на сходи та почала гавкати на мене. Я вже хотіла зачинити двері, як опустила ще раз свій погляд на хвостатого. Собака з усієї сили гавкала, а лапою сунула до моїх ніг записку, яка була мокра, мабуть, від слини, бо і зуби на ній також відбилися.
Все б нічого, якби не моя допитливість. Та й на листочку я помітила назву ліків, а всередині цієї записки були замотані гроші.
Я сказала чекати мене на вулиці, повернулася до прилавка, взяла ті ліки, решту та помістила все у два пакетики.
Вийшла на вулицю та вручила собаці, яка чемно чекала на сходах.
Так продовжувалося за два тижні кілька разів. Останнього разу мій терпець луснув, і я вирішила подивитися, куди ж прямує собака.
Виявляється, що ця тваринка доглядала свою хазяйку, яка хворіла і не могла сама дійти до аптеки, хоча жила за рогом через кілька будинків.
Собака помітила, що я йду за нею, але вигляду не подавала. Вона підійшла до під’їзду, кілька разів намагалася ввести потрібну цифру на домофоні, коли врешті їй вийшло. І звідти пролунав голос:
– Рятувальнице моя чотирилапа, це ти?
На що собака гавкнула, і двері відчинилися.