Моя донька довго не могла знайти собі пару. Часто плакала, що залишиться одна. Але в 31 рік вийшла заміж і одразу ж завагітніла. Я був неймовірно щасливий, а вона взагалі не могла повірити в це. А через два місяці ми ще й дізнались, що вона чекає на двійню.
Я виховував її сам, адже матір Христини померла, ще коли та була немовлям. Квартира у мене невелика, двокімнатна, але місця вдосталь, тож вони з чоловіком перебрались до мене. Я наполягав на цьому, бо не хотів залишатись один.
Поки вона ходила вагітна, жодних проблем у нас не виникало. Жили дружно і не сварились. Я намагався помагати всім, чим міг. На 5 місяці Христинка все більше втрачала сили, тож хазяйство я перебрав на себе. Посуд мив, білизну прав, чистоту підтримував, та й узагалі все робив, що було потрібно.
Після народження дітей ситуація в домі стала напруженою.
Сталось це не одразу, а тоді, коли вони почали самі повзати, менше плакати та просто ставали більш самостійними. Коли вони ще були немовлятками, то колиски стояли саме в мене в кімнаті, і я вставав до них уночі. Я вже сплю погано, тож хотів дати змогу молодим людям набратись більше сил. А тепер виявилось, що моєї допомоги більше не потрібно. Ще й зайве місце у квартирі займаю.
Одного разу навіть почув таку розмову на кухні:
- Я вже так не можу. Квартира невелика, а нас п’ятеро. Коли діти підростуть, то де будуть спати? Їм потрібні окремі кімнати, а тут навіть нам усамітнитись ніде.
- Я розумію, але що поробиш. Батька не виженеш, а на власну квартиру грошей ми не маємо.
- Я і не кажу виганяти. Ти он сама казала, що в нього сестра одна у квартирі живе. Може якось натякнути йому, що для нього не вистачає місця у квартирі?
Я чекав, що моя донька стане заперечувати, але вона промовчала. Як мені не було боляче, але наступного дня я зібрав речі та з’їхав з квартири. Вони мене вмовляли залишитись, але я знав, що вони кажуть це нещиро. Навіть проводити мене не стали. Я попрощався з внуками, витер сльози й мовчки пішов.
А у сестри моєї квартира маленька і стара. Де-не-де вже стеля осипається. Та й свій дім покидати було дуже боляче. Але що зробиш? Я доньку люблю і бажаю їй всього найкращого. Шкода, що вона дбає лише про себе.