Віта закінчила школу і вступила на перший курс факультету іноземних мов. Через пів року познайомилася вона в одній із соціальних мереж з іноземцем. Це був араб, який жив у їхньому місті.
Віта була дуже красива дівчина, хлопець також був досить симпатичний. От у них і закрутилися стосунки. От тільки в таємниці від усіх. Все було як у казці. Хлопець водив Віту по дорогих закладах, дарував цінні подарунки та засипав компліментами.
Одного дня дівчина дізналася, що вона вагітна. Звичайно ж, вона одразу розповіла цю новину своєму коханому. Дитяча наївність розраховувала на щастя і пропозицію одруження із подальшим щасливим життям, тільки хлопець нічого і чути не хотів.
Він одразу ж дав Віті дві сотні доларів та сказав, щоб вона зробила аборт, в іншому випадку він її покине. Кілька місяців вона йому брехала, а далі почав рости живіт. Тоді хлопець і покинув Віту на зовсім.
Вдома живіт помітила мама і батько. Брат був також дещо здивований, що його молодша сестра невдовзі стане мамою. Робити аборт було вже надто пізно. Батьки не хотіли такого сорому і слави, тому сказали дочці, щоб та йшла до батька дитини.
Віта поїхала в село до бабусі. Одна бабуся її прийняла та зрозуміла. Віта допомагала бабусі по дому у вільний час. А до того працювала перекладачем через інтернет. Навіть непогано заробляла.
За тих кілька місяців Віта змогла придбати абсолютно самостійно все необхідне для свого малюка та ще й деяку побутову техніку.
Батьки ж з того часу до бабусі й не приїздили. Все через свою дочку. Телефонували рідко, практично лише раз на рік, і то, щоб бабусю з іменинами привітати, а про дочку ніколи не запитували. Та й бабуся до них не телефонувала, стареньку брала образа за те, що вони дитину з дому вигнали.
Коли почалися перейми, дівчину доставили до пологового. Там вона народила здорового гарного хлопчика. Повернулася до бабусі та була найщасливішою, наскільки в її стані це було можливо.
Продовжувала таки працювати та заробляти. Через два роки вони зробили ремонт у бабусі й купили деякі нові меблі. Синочок підростав. Віта паралельно навчалася заочно. А бабуся підтримувала свою онуку.
Одного дня мама і тато Віти вирішили таки приїхати до села. Коли вони увійшли на подвір’я, їхній онук вибіг із криками: «Бабуся, дідусь, це ви, так?».
Батьки Віти розплакалися та пожаліли про те, що колись прогнали дочку. Тепер їхні серця зайняв маленький чорнявий хлопчик.
Новоспечені баба і дід щотижня приїжджали в гості до онука. Просили Віту повернутися додому, адже місто як-не-як. І малому скоро в садок та до школи.
Але Віта відмовилася. Їй і в бабусі було добре. Адже колись її вже прогнали з рідного дому, тож вона не хотіла туди повертатися.