Галина Іванівна була справжнім керівником. Керувала цілим кооперативом. Протистояти їй чи слово криве сказати не наважувався жоден чоловік.
Такого сильного характеру і сталевих нервів не мав ніхто в їхньому селі. Ще б пак! Галина Іванівна пройшла і Рим, і Крим, і мідні труби.
Її життя не було легким. Зростала в дуже злиденній родині, потім вийшла заміж. У шлюбі її доля була такою ж нещасною. Жінка спочатку терпіла всі знущання чоловіка, але потім їй увірвався терпець.
Саме це стало початком її сильної хватки. Жінка зуміла провчити жахливого тирана ще й виставити його на вулицю із власного дому. Він оговтатися не встиг і нічого довести також.
Іншого чоловіка в неї не було. Лише два сини від цього чоловіка. Тому-то й Галина Іванівна віддалася роботі. Спочатку вона була керівником зміни. А там потрохи й до директорського крісла доросла.
В її кооперативі все було чітко та ідеально. Не було до чого причепитися із жодної сторони.
Йшли роки, діти повиростали та створили власні сім’ї. Старший син виїхав жити до іншої країни, а молодший залишився в батьківській оселі. Привів дружину, та таку лиху, як його батько. Боялася невістка лише своєї свекрухи.
Син почав часто приходити пізно вечорами, а невістка почала права качати.
Одного дня на порозі колгоспу з’явилася молоденька дівчина із немовлям. Вона зайшла до кабінету Галини Іванівни й сказала:
– Доброго дня! Чи не знайдеться у Вас роботи для мене? Мені нічим дитину годувати, не помирати ж малому. Я вас дуже прошу будь-яку роботу.
Це була перша людина, над якою Галина Іванівна змилувалася. Як потім вони розговорилися – дівчину обманув одружений чоловік, але вона вирішила народити дитину. Хоча не знала справжнього імені батька і де його шукати. Дитина ж не винна.
Тому й шукала якоїсь роботи, щоб вижити. Батьки ж її виставили за двері.
За кілька місяців ця ж дівчина попросила звільнити її. Виявилося, що батьком дитини був молодший син Галини Іванівни. Не знати, як вона це зрозуміла, дівчина ж не зізнавалася.
Того ж дня Галина Іванівна виставила з дому свого молодшого сина з дружиною, як колись і його батька. А цю бідолашну дівчину забрала до себе.
Маленький онук став сенсом її життя. Вона його обожнювала. З дитинства навчала всім тонкощам успішного ведення справ. Далі дала малому освіту.
Син намагався випросити в матері прощення, але ж якби там. Її характер і світосприйняття назавжди викреслили сина, який не визнав власну дитину, зі свого життя.
До речі, усе своє майно Галина Іванівна залишила своєму онуку і його мамі. Дуже їй припала молода наївна дівчина до душі, яка лише хотіла зберегти життя дитини й ні в кого нічого не вимагала.