Вона збрехала, що вагітна, аби втримати чоловіка. Та на baby shower усе розкрив лікар, який мав прикривати її брехню.
Я й уявити не могла, що одна маленька брехня зруйнує все, у що я вірила. Особливо — таку дружбу, як у нас із Соломією. Ми були нерозлучні ще з університетських часів: навчання, нічні розмови, подорожі, підтримка — усе разом. Але одна облуда, одна відчайдушна ідея змінила все.
Соломія змінилася. Стала замкненою, часто запізнювалася, кудись зникала, сиділа у телефоні, нервувала. Я списувала це на роботу, але відчувала — щось не так і в її стосунках з хлопцем Ярославом. А вони ж здавалися ідеальною парою, принаймні зі сторони. Але одного вечора, коли ми, як завжди, дивилися кіно в неї вдома, Соломія прошепотіла:
— Я вагітна.
Я оніміла.
— Що?.. Серйозно?
— Так. — Її голос тремтів, вона кусала губу. — Не знаю, що робити. Ярик мріє про дитину. А я… я боюся. Але якщо скажу, що це неправда — він піде.
Ось тоді я вперше відчула холод усередині. Соломія? Та сама сильна, незалежна Соломія? Удає, що вагітна? Я намагалася її розуміти, переконати, але вона була непохитна:
— Це єдиний спосіб його втримати.
Спочатку я намагалася підтримати. Потім почала помічати дивні речі. «Живіт» не ріс. «Лікарі» були, але подробиць не було. Вона постійно відмахувалася, міняла тему, розповідала про «складну вагітність» — але це не виглядало правдою.
Коли я запропонувала сходити до лікаря разом, Соломія поблідла.
— Ні, не треба… не хочу, щоб ти хвилювалася…
Мені стало зрозуміло — щось тут не так. Але я не очікувала, що правда вилізе так швидко й… так жорстоко.
Ярик, нічого не підозрюючи, вирішив влаштувати Соломії сюрприз — baby shower. Запросив усіх: рідних, друзів, колег. Прикраси, подарунки, смаколики — усе було ідеально.
Допоки не з’явився він — лікар Ковальчук.
— Дякую, що прийшли, пане доктор, — щиро потиснув йому руку Ярик. — Соломія багато про вас розповідала.
Я відчула, як усе всередині стислося. Лікар завмер. Подивився на Соломію. І в його погляді було щось тривожне.
— Соломіє… — промовив він спокійно, але дуже серйозно. — Гадаю, час сказати правду.
У кімнаті повисла тиша. Соломія зблідла, її губи тремтіли.
— Я… я не вагітна, — видихала вона. — Вибач, Ярику. Я просто… бЯрику нічого не лишалося, як вийти, не обертаючись, а ми з усіма гостями стояли, як зачаровані, розуміючи, що сьогодні втратили не тільки пару, а й віру в чесність.