Після пологів свекруха оточила мене такою турботою, що я не втримала сліз — а моя мама навіть не подзвонила.
Є такий вислів: «З очей — геть із серця». Я все частіше його згадую після розмов із матір’ю. Виходить, що вона забула — у неї є не тільки син, а й донька. Чим інакше пояснити її байдужість?
Після школи я поїхала з рідного села, бо не бачила там майбутнього. Хотілося вирватися, щось досягти у великому місті. Вступити до університету, отримати професію, збудувати своє життя. Там же зустріла чоловіка, ми одружилися, а трохи згодом народилася дитина. І якби не свекруха з тестем, жилося б нам дуже тяжко.
Родини чоловіка допомогли з початковим внеском на іпотеку. Ми два роки жили в них, щоб зібрати на свою оселю. Було непросто, але ми впоралися. Свекруха стала мені близькою людинкою, багато чому навчила, підтримувала. Але все ж я мріяла про свій куточок. Не тому що не любила їх — просто хотілося, щоб у нашої родини був свій простір.
А ось мама… Моя мама майже не була в моєму житті. Рідкісні дзвінки, та й то лише щоб поскаржитися на життя або розповісти нову історію про мого брата. За весь час розмови вона жодного разу не спросила, як у мене справи. Зате я знала, які оцінки у брата, які джинси він носить і як витягнувся за літо. Це стало звичкою ще з часів університету. Її ніколи не цікавило, як я здала сесію, але вона завжди хвалилася п’ятірками брата з фізкультури.
Я звикла. Але коли ми з чоловіком нарешті купили житло і взяли іпотеку, я подзвонила їй поділитися радістю. І що ж? Вона майже не слухала. У неї була важливіша подія — брат одружується!
— Уявляєш, така гарна дівчина! Донька тітоньки Марічки, пам’ятаєш її? Через місяць весілля! Стільки клопоту!
Вона радісно торочила про оренду зали, вибір сукні, список гостей… А я згадала, як перед моїм весіллям вона казала, що це гроші на вітер. В результаті вона навіть не приїхала, сказавши, що занедужала. Мені досі здається, що вона просто не хотіла.
Братові тоді було дев’ятнадцять, нареченій — вісімнадцять. Звідки в них гроші на весілля? Мабуть, мама з батьками нареченої скинулися. А нам з чоловіком сказали: «Тож приїжджайте, якщо вийде». Ми не поїхали. Роботи було багато, а, чесно кажучи, й не дуже хотілося. З братом у нас завжди були холодні стосунки, а на маму я тоді образилася.
Минуло півроку. Мама знову подзвонила. Не запитати, як ми, а повідомити новину: вони купили братові з дружиною квартиру біля свого будинку.
— Навіщо кредит? Ми продали бабусину квартиру, тесть із тещею теж допомогли, все зібрали — й купили!
Бабусина квартира… Мама завжди казала, що залишить її собі — буде здавати на пенсії. Коли я жила в оренді з дитиною та чоловіком, їй навіть думка не спала запропонувати цю квартиру. Ні копійки нам тоді не дісталося. А тут — подарунки, турбота, допомога.
Але найболючішим був момент, коли я завагітніла. Мені було страшно. Так хотілося, щоб поруч була мама. Хоч трохи, хоч на початку. Я сама запропонувала оплатити їй дорогу — лиш би приїхала. Але вона не змогла. Сказала, що у внучки (братової доньки) нежить, і вона залишилася з нею. Адже у невістки напевно теж є мати. Але це неважливо.
Моя свекруха одразу зрозуміла, що відбувається. Вона прийшла до пологового будинку, обняла мене, допомогла зібрати речі, приготувала будинок. Після пологів вона була поруч кожну хвилину. Годувала, прибирала, гуляла з дитиною, а я лежала й плакала — від вдячності. А мама? Мама, отримавши від мене SMS про народження онуки, відписала: «Вітаю». І все. Ні дзвінка. Ні запитання, як я, як малюк, як пройшли пологи.
Минуло два тижні — жодного сигналу. Потім вона все ж подзвонила, але лише щоб похвалитися, що «мала вже майже пішла». Мала на увазі онуку — братову доньку. Я слухала мовчки, а потім просто поклала слухавку. Відтоді не дзвоню. І вона — теж.
Може, так і краще. Я втомилася почуватися непотрібною. Мама, мабуть, вважає, що у неї один син і одна онука. Нехай і так. Тільки ось серцю від цього не легше…