Після пологів свекруха оточила мене такою турботою, що я не стримала сліз: а моя мати навіть не подзвонила.
Є таке прислів’я: «З очей — зі святого серця». Воно все частіше спадає мені на думку після розмов із матір’ю. Створюється враження, що вона забула — у неї є не лише син, а й донька. Інакше чим пояснити її байдужість?
Після школи я виїхала з рідного села, бо не бачила там для себе майбутнього. Хотілося вирватися, щось досягнути у великому місті. Вступити до університету, здобути професію, влаштувати своє життя. Там же я зустріла чоловіка, ми одружилися, а трохи згодом у нас народилася дитина. І якби не свекруха з тестем, жити нам було б неймовірно важко.
Батьки чоловіка допомогли з першим внеском на іпотеку. Ми навіть два роки жили у них, щоб назбирати на власне житло. Було нелегко, але ми впоралися. Свекруха стала мені близькою людиною, багато чому навчила, підтримувала. Але все ж мріяла про свій куточок. Не тому що не любила їх — просто хотіла, щоб у нашої родини був свій простір.
А от мама… Моя мама майже відсутня у моєму житті. Рідкісні дзвінки, та й то лише щоб поскаржитися на життя чи розповісти чергову історію про мого брата. За весь час розмови вона жодного разу не запитала, як у мене справи. Зате я знала, які оцінки в брата, які джинси він носить і як він витягнувся за літо. Це стало нормою ще з університетських часів. Її ніколи не цікавило, як я здала сесію, але вона завжди хвалилася п’ятірками брата з фізкультури.
Я звикла. Але коли ми з чоловіком нарешті купили своє житло і взяли іпотеку, я подзвонила їй поділитися радістю. І що ж? Вона майже не слухала. У неї була важливіша подія — брат одружується!
— Уявляєш, така гарненька дівчина! Донька тітки Олени, пам’ятаєш? Через місяць весілля! Скільки клопоту!
Вона радісно базікала про оренду залу, вибір сукні, гостей… Я згадала, як перед моїм весіллям вона казала, що це — марна витрата грошей. У результаті вона навіть не приїхала, сказавши, що занедужала. Мені досі здається, що вона просто не хотіла.
Братові тоді було дев’ятнадцять, нареченій — вісімнадцять. Звідки в них гроші на весілля? Мабуть, мама із свекрами зкинулися. А про нас з чоловіком сказали: «Ну, ви теж приїжджайте, якщо зможете». Ми не поїхали. Роботи було багато, а якщо чесно — і не хотілося. З братом у нас завжди були прохолодні стосунки, а на маму я тоді образилась.
Минуло півроку. Мама подзвонила знову. Не запитати, як ми, а повідомити новину: вони купили братові з дружиною квартиру поруч із її будинком.
— Навіщо кредит? Ми продали бабусину квартиру, свекор із свекрухою теж допомогли, все зібрали — придбали!
Бабусина квартира… Мама завжди казала, що залишить її собі — буде здавати на пенсії. Коли я жила в орендованій квартирі з дитиною і чоловіком, їй навіть не спало на думку запропонувати цю квартиру. Ні копійки нам тоді не дісталося. А тут — подарунки, турбота, допомога.
Але найболючішим був момент, коли я завагітніла. Мені було страшно. Хотілося, щоб поруч була мама. Хоч трохи, хоч спочатку. Я сама запропонувала оплатити квитки — лиш би вона приїхала. Але вона не змогла. Сказала, що у внучки (дочки брата) нежить, і вона залишилася з нею. Адже у невістки, напевно, теж є мати. Але це неважливо.
Моя свекруха одразу зрозуміла, що відбувається. Вона прийшла до пологового, обняла мене, допомогла зібрати речі, приготувала дім. Після пологів вона була поруч щоКоли через рік мама раптом приїхала в гості, я не знала, чи радіти, чи боятися, адже серце вже навчилося жити без її теплоти.