Олег їхав у старенькому автобусі по забитих пилом дорогах до батьків у передмістя Чернігова, і серце його стискалося від журби. Він мав повідомити їм новину, яка перевернула б їхній світ — про розлучення з дружиною. Але те, що він почув у батьківській хаті, стало справжнім ударом. Його літні батьки, яких він завжди вважав взірцем міцної сім’ї, оголосили про власний розлучення, і ця драма затьмарила все, що він збирався сказати. Тепер Олег стояв перед вибором, який змінить його життя, а в душі клекотів вир страху, провини й нерозуміння.
Новина про розлучення з Марічкою давалася йому важко. Можна було й промовчати, та чутки в їхньому невеличкому селі розносилися швидко. Марічка могла подзвонити батькам і розповісти все зі злості, а брат чи сестра ненароком пробовкнулись би при зустрічі. Олег вирішив, що краще самому відкрити правду, щоб потім не виправдовуватися. Він розумів — життя непередбачуване, і від помилок ніхто не застрахований.
Олег піднявся знайомими сходами, натиснув дзвінок. Двері відчинив батько, Іван Петрович, з похмурим обличчям, наче вже знав, навіщо син прийшов.
— Привіт, — буркнув він. — Добре, що прийшов. Заходь.
— Привіт, тату, — відповів Олег, але в голові промайнув жах: «Невже хтось уже розповів?» — Мама вдома?
— Вдома, вдома, — роздратовано кинув батько. — Куди їй подітися? Сидить, наче пані капризна.
— Ти про що? — не зрозумів Олег. — Що з тобою?
— А те, що з мене вистачить! — раптом вигукнув батько, розвернувся й, сопучи від злості, пішов у кімнату.
Олег, приголомшений, пішов слідом. У вітальні батько плюхнувся на диван, схрестивши руки. Мами, яка зазвичай сиділа з в’язанням, не було. Олег заглянув у спальню й побачив її — Ганну Іванівну, що стояла біля вікна. Її обличчя було темніше хмари.
— Прийшов? — холодно запитала вона. — Вже пішов від Марічки чи тільки збираєшся?
— Звідки ти знаєш? — серце Олега тьохнуло. — Чому ти про це питаєш?
— Тому що мені треба знати, чи зняв ти квартиру, чи ні! — різко відповіла мати.
— Яку квартиру? — розгубився він.
— Ту, де ти житимеш після розлучення! — чітко промовила вона.
— Поки не зняв, — відповів Олег. — Але як ви дізналися, що я розлучаюся?
— Дізналися, — похмуро кинула мати. — Отже, сину, шукай квартиру швидше, бо я їду жити з тобою!
— Що? — Олег завмер, не вірячи вухам.
— Ні! — гримнув із вітальні голос батька. Він з’явився в дверях, палаючи від люті. — З Олегом буду жити я! А ти залишайся тут, квартира на тебе записана!
— Та аніяк! — скрикнула мати. — Я не залишуся в цьому домі, де все просякнуте твоїм упертістю!
— Стій! — Олег переводив погляд з одного на іншого. — Ви про що взагалі? Куди ви збираєтеся?
— Туди, куди й ти! — оголосив батько. — Молодець, сину, що вчасно задумав розлучення! Ох, який молодець!
— Чому молодець? — Олег відчував, як земля йде з-під ніг.
— Бо це саме в пору! Ми з матір’ю теж розлучаємося! — випалив батько.
— Що?! — Олег остопінів. Він чекав докорів, а замість цього отримав приголомшливу новину.
— Досить! — продовжив батько. — Ти дорослий, я нікому нічого не винний. Ми з матір’ю набридли одне одному, як ти з Марічкою. Я йду з тобою, і будемо жити удвох, по-чоловічи!
— Ні, з сином буду жити я! — перебила мати. — Ти мені не потрібен, а йому я стану в пригоді. Без дружини він пропаде, а я ще вмію готувати. Правда, Олежку? Ти ж любиш мамині котлети?
— А я що, готувати не вмію? — спалахнув батько. — Та я краще за будь-яку кухарку! Борщ, плов — все можу!
— Ха! — усміхнулася мати. — Коли ти востаннє готував? Півстоліття тому?
— І що? Ми, чоловіки, все вміємо! Нам жінки не потрібні, тільки пралька, мікрохвильовка та холодильник побільше, щоб їжі на місяць закупити! — заявив батько.
— Ти сина чому вчиш?! — обурилася мати.
— Досить! — гаркнув Олег, не витримавши. — Ви з глузду з’їхали? Вам під вісімдесят, а ви несете дурниці, як діти! Подивіться на себе!
— А ти сам! — хором вигукнули батьки. — Тобі майже п’ятдесят, а поводишся, як хлопчисько! Не смій нас лаяти! Краще обирай, кого візьмеш у нову квартиру!
— Звідки ви взяли, що я кудись іду? — вибухнув Олег. — У нас з Марічкою своя квартира!
— Як це? — здивувалася мати. — Ти ж розлучаєшся!
— Хто вам сказав? — запитав він.
— Марічка. Твоя сестра передала, що ти їй дзвонив і все розповів, — відповіла мати.
— Я не розлучаюся! — твердо сказав Олег. — Це був жарт!
— Жарт? — батько розгубився. — А ми тут з матір’ю вже настроїлися на нове життя, плани будували… А ти все зіпсувавОлег усміхнувся, усвідомивши, що навіть у сварках його батьків криється безмежна любов до нього — і тепер він точно знав, що його власний шлюб варто боротися до кінця.