Ось історія, переказана українською з усіма культурними адаптаціями:
Свекруха подарувала нам “подарунок”, який зруйнував нашу радість.
Тарас і Марійка влаштували весілля на всі сто. Захід був у ресторані, звали шістдесят гостей. Все йшло як по маслу: усміхнені обличчя, теплі тости, весела музика. Здавалося, попереду — лише щастя. А коли почали дарувати подарунки, першими вийшли батьки Тараса.
Ганна Миколаївна, його мама, урочисто взяла мікрофон:
— Оскільки у нас син, чоловік, він сам має забезпечити родину житлом. Але ми вирішили допомогти та подарувати вам квартиру! Ось ключі! Щасливо!
Зал вибухнув оплесками. Усі були вражені щедрістю. Ганна Миколаївна гордо вручила синові зв’язку ключів з брелоком, де був вигравіруваний адреса нового житла.
Тарас подивився на брелок — і аж рота роззявив.
На перший погляд, усе було ідеально: гроші на весілля зібрали, сукню обрали, кафе забронювали. Родини ладнали між собою, свекруха здавалася милою, теща — тихою та доброю.
Але радість зникла, коли вони дізналися одну річ: квартира була буквально за стіною батьків Тараса. Спільний тамбур, балкони з тонкою перегородкою.
Ганна Миколаївна сяяла:
— Як тільки дізналась, що сусіди продають, одразу купила! Живете окремо, але поруч — як одна родина!
Марійка відчула, як щось холодне стискає їй серце.
Після медового місяця все почалося. Рано-вранці до них увійшла свекруха з тарілкою сирників.
— Уставайте, сніданок готовий! — весело оголосила вона, заглядаючи у спальню.
— Мамо, ми спимо. Як ви зайшли?
— Двері ж не замкнені. У нас спільний замок на тамбурі, цього достатньо.
Тарас ще дрімав, а Марійка вже кипіла.
Свекруха ставала все нав’язливішою: заходила кілька разів на день, не стукала, нічого не питала.
— Сирники холодні! — нагадувала вона. — Суп принесла! Лежіть цілий день…
Марійка намагалася пояснити, що вони самі впораються, але Ганна Миколаївна ніби не чула.
На третій візит за ранок Марійка не витримала — закрила двері і засунула ланцюжок.
— Нащо ланцюжок? Ми ж рідні! — обурилася свекруха.
Марійка подумала: “Рідні — не означає без меж”.
Ввечері, повернувшись з магазину, вони застали її на своїй кухні.
— Перевіряю, що купили, — діловито сказала вона. — Цей чай негарний. І печиво сухе.
Тарас стиснув кулаки:
— Мам, годі. Ми дорослі.
— Я ж для вас стараюся!
— Поважайте наші кордони.
Вона пішла, але обіцяла повернутися зранку.
Наступного дня Марійка прокинулася від стуку у балконні двері.
— Чого замкнулись? Я ж вам довіряю! Відкривайте!
Тарас ледь стримався:
— Мам, поважай наш дім. Нам потрібна особиста територія.
Але для Ганни Миколаївни це була лише “турбота”.
Незабаром вона почала наполягати:
— Давайте гроші! Поїдемо разом за авто! Я все перевірю!
— Ми передумали, — спокійно сказав Тарас. — Гроші пішли на інше.
— На що?!
— Ми купили свою квартиру. Ск— І скоро переїжджаємо, — додала Марійка, тримаючи чоловіка за руку, а двері своєї нової оселі вже чекали на них.