У просторному залі ресторану в самому серці Чернігова гуляло весілля Оксани та Андрія. Гості сміялись, музика лунала, а наречені сяяли щастям за святковим столом. Настав час подарунків. Першими підійшли батьки Оксани, які урочисто вручили товстий конверт із грошима. Далі вийшла мати Андрія, Наталя Степанівна. Вона скромно простягнула молодим букет троянд і, нахилившись, прошепотіла: «Мій головний подарунок чекає на вас після весілля». — «Що за подарунок?» — здивувалась Оксана, кинувши погляд на чоловіка. — «Я не маю жодного поняття, про що вона», — розвів руками Андрій, зніяковіло посміхаючись. Але Оксана навіть не уявляла, яку інтригу задумала її свекруха.
Ще до весілля Наталя Степанівна загадково натякала сину та майбутній невістці: «Не хочу дарувати вам якусь дурницю. На весіллі подарунка не чекайте, але потім я вас здивую чимось неймовірним!» — «Як вам зручно,» — зніяковіла Оксана. — «Ми нічого не вимагаємо». — «Мамо, не переживай, усе гаразд,» — заспокоював Андрій. — «Нам достатньо того, що ти будеш з нами цього дня». — «З порожніми руками на весілля сина я не прийду,» — твердо заявила Наталя. — «Але давайте не розголошувати це родичам». — «Домовились,» — кивнув Андрій, хоча Оксана сумнівалась, що свекруха дотримається обіцянки. Вона знала, що у Наталі Степанівни справи йдуть не найкраще, але весілля молоді оплачували самі, не обтяжуючи рідню. Батьки Оксани, попри скромний заробіток, змогли зібрати для них п’ятдесят тисяч гривень. На весіллі Наталя вручила лише квіти, що пройшло майже непоміченим серед тостів і танців. Зате вона сяяла промовами, вимовляла довгі тости й явно насолоджувалась увагою гостей.
«Ви навіть не уявляєте, що я для вас приготувала,» — прошепотіла Наталя молодим наприкінці вечора, її очі химерно блищали. — «Це буде сюрприз, який вас вразить, але трохи згодом». — «Усе гаразд, не хвилюйся,» — лагідно відповів Андрій, стискаючи руку дружини. — «Я навіть заінтригована,» — зізналася Оксана, намагаючись приховати цікавість. — «Може, ти знаєш, але не кажеш?» — «Чесно, не в курсі,» — знизав плечима Андрій. — «Але погодься, головне — не ціна подарунка, а те, що ми разом і щасливі». Оксана кивнула, але жіноча цікавість не давала їй спокою. Вона намагалась дізнатись у свекрухи хоч натяк, але Наталя лише загадково посміхалася: «Якщо все розповім, сюрприз не буде тим самим. Потерпіть!»
Минали місяці, а обіцяний подарунок так і не з’являвся. Тема, яка спочатку викликала усмішки, почала дратувати Оксану. Через вісім місяців після весілля вона наважилась нагадати Наталі про її слова. «Ну звісно, тобі лише гроші важливі!» — спалахнула свекруха, її голос тремтів від образи. — «Краще б запитала, як я живу, чи не потрібна мені допомога!» — «Якщо щось потрібно, скажіть прямо, ми завжди підтримаємо,» — збентежилась Оксана, не розуміючи, чому викликала такий гнів. Але Наталя мовчала, лише грала роль скривдженої й поскаржилась синові на «зухвалість» невістки. «Не чіпай маму з цим подарунком,» — попросив Андрій дружину. — «Вона мені таку сцену влаштувала, терпіння не вистачить». — «Я лише запитала з цікавості, вона ж так інтригувала!» — виправдувалась Оксана.
Після цього Оксана намагалась уникати свекруху, спілкуючись лише за необхідності. Але це лише погіршило ситуацію. Наталя знову почала скаржитись синові: «Поки твоя жінка чекала від мене розкішний подарунок, вона крутилась навколо мене. А як зрозуміла, що нічого не буде, одразу ніс задирає й уникає!» — «Це неправда, Оксана не така,» — захищав дружину Андрій. — «Тоді поясни її поведінку!» — не вгамовувалась Наталя. — «Після тої розмови вона навіть до мого дому не заходить, а якщо й говорить, то крізь зуби». Оксана, дізнавшись про це, лише зітхнула: «Твоїй матері не вгодиш. Спочатку її дратувала моя увага, тепер — моя стриманість. Завтра вона звинуватить мене в тому, що я не так подивилась чи посміхнулась!» — «Вона думає, що нам від неї потрібні лише гроші,» — винувато відповів Андрій. — «Так, а сама за рік нічого не подарувала,» — нагадала Оксана. — «