Моя свекруха вирішила, що встановлюватиме свої порядки в МОЄМУ домі. Я нагадала їй, хто тут справжня господиня.
Так склалося, що мені довелося пустити до себе свекруху. Не тому, що я цього хотіла. Просто мій чоловік — чудова людина, і він щиро просив допомогти — його мати потрапила в скрутне становище. Я погодилася, стиснувши зуби. Хотіла зберегти лад у домі. Але, схоже, його матір це швидко забула.
Вона відразу почала вводити у моїй хаті свої закони, наче це її власні стіни. Хоча я одразу обговорила, що квартира — моя, і не дозволю втручатися в моє життя. Наші стосунки з нею ніколи не були гарячими. Їй завжди не подобалось, що я не слідую сліпо її наказам. А мене дратувало її бажання тиснути та нав’язувати свою думку.
Вона негайно почала скаржитися синові. Але він розумний чоловік — не реагував на її напади. Його мати з самого початку важко приймала той факт, що житло належить мені. Її бісило, що вона не може все контролювати, як звикла.
У свекрухи є молодша донька — Соломія, на чотири роки молодша за мене. Рік тому вона вийшла заміж, вже будучи вагітною. Молода сім’я оселилася з батьками чоловіка, але довго не витримала. Через півроку, після народження дитини, Соломія втекла назад до матері. Свекруха в сльозах кричала:
— Замучили мою донечку! Яка їй дісталася свекруха — гадюка, а не жінка! Все намагається вкусити, принизити, образити! Ну як можна так із невісткою?
Я ледь не реготала. Адже ця «жахлива» свекруха — точна копія її самої. Просто дзеркальне відображення. Що ж, по заслугам — як то кажуть.
Соломія не розлучилася, чоловік продовжував допомагати грішми. Через місяць він повернувся до дружини — тепер уже в однокімнатну квартиру свекрухи. Там, звісно, було тісно, і вона ночувала на кухні. З зятем вони не ладили, а Соломія, що найсмішніше, підтримувала чоловіка в суперечках із матір’ю:
— Мамо, не смій руйнувати мою сім’ю!
Я тоді сказала свекрусі прямо:
— Може, попросите їх зняти житло?
— А на що вони знімуть? Соломія в декреті, чоловік заробляє копійки. Що вони собі дозволять?
— Це їхні проблеми. І до нас вони не мають жодного відношення.
Але вона почала частіше приходити до нас. Спочатку скаржилася на долю, потім — на біль у спині через сон на кухонному дивані, далі — на сварки із зятем. А потім видала:
— Я більше не можу з ними жити! Чи можу я до вас? Трохи на час?
Я хотіла відмовити. Але чоловік благав:
— Мама побуде у нас лише два місяці. Я домовився із Соломією, вони скоро знімуть квартиру.
Я здалася. Але одразу поставила умови. Свекруха кивала: «Звісно, донечко, все розумію». Перші два тижні вона була тихою, як мишка. Але потім почалося.
Вона взялася перекроювати простір. То свої серветки розкладе скрізь, то картини перевісить, то пропонує змінити штори. Я спочатку терпіла. Потім почала скаржитися чоловікові. Він намагався поговорити — безрезультатно. Місяці минули, «тимчасово» перетворилося на півроку. Соломія, як я й підозрювала, з’їжджати не збиралася.
Свекруха все частіше чіплялася до мене: «Ти воду даремно витрачаєш!», «Ти неправильно готуєш!», «Ти не вмієш прибирати!» Одного разу вона викинула всю мою побутову хімію, купила огиде сіре мило, що смерділо на всю кімнату. Сказала: «Хімія — отрута, будемо жити по-старому!»
А ще вона регулярно викидала їжу з холодильника, навіть щойно приготовлену. Казала, що «неправильна енергетика» або «некорисна для мого сина». Я вибухнула. Не стала більше стримуватись, не побігла до чоловіка — сама вилила все, що накипіло:
— Ви живете в МОЇЙ квартирі. Я дозволила вам залишитися — ненадовго. Отже, ваш час вийшов. Збирайте речі та повертайтеся до доньки. Мені не потрібна друга мама. Я вже доросла і не дозволю, щоб хтось мені вказував, як жити в МОЇМУ домі!
Свекруха надулася. Коли чоловік повернувся, почала нарікати на мене. А він розвів руками:
— Розбирайтесь самі. Я втручатися не буду.
Тоді вона пішла ва-банк: почала стверджувати, що «старша і мудріша», що «я маю бути вдячна» їй за все. І тут я поставила крапку:
— Вдячна? За що — за те, що ви перетворили мій дім на пекло? Я вас не просила мене вчити. І вже точно не дозволю робити з моєї квартири філію психлікарні!
Я дала їй місяць на збори. Нехай самі вирішують свої житлові проблеми. Чому я маю бути заложницею їхнього безладдя? Зі своєю донькою вона не впоралася, а тепер вирішила зруйнувати життя мені?
Ні, дякую. Годі. У моїй хаті — мої правила.