Моя подруга Оксана, а зараз і кума, нарешті пішла від свого чоловіка Тараса, і я не можу натішитися за неї. Цей Тарас був тим ще подарунком: ні копійки не заробляв, цілими днями тільки нарікав та бігав за кожною спідницею. Отже, пару днів тому дзвонить мені Оксана, вся сяє від щастя, і хвалиться: їде до Буковини відпочивати з новим кавалером, Богданом. Я аж кавою подавилася, коли почула. Оце так швидко вона життя налагодила! Але, якщо чесно, я за неї божевільно рада — вона заслужила своє щастя після всього, що пережила.
Оксана з Тарасом прожила майже десять років, і всі ці роки я дивилася на неї й думала: “Оксанко, ну коли ти вже пошлеш його куди подалі?” Він був з тих чоловіків, які вважають, що сама їхня присутність у хаті — вже великий внесок. Працювати? Та ні, не чув. Зате кожного вечора він розташовувався на дивані, немов король, і вимагав вечерю, критикуючи Оксанину страву. А ще ці його “пригоди” на стороні! Оксана не раз застає його з підозрілими повідомленнями в телефоні, а то й з помадою на комірці. Він, звичайно, все заперечував, звалював провину на неї: “Ти сама мене довела!” Я їй сто разів казала: “Кидай його, ти молода, гарна, знайдеш собі нормального чоловіка”. Але вона все терпіла, чи то з любові, чи то зі страху залишитися самотньою.
І ось, три місяці тому, Оксана не витримала. Розповідала мені потім, як знайшла у Тараса листування з якоюсь дівчиною, та ще й дізналася, що він витратив їхні спільні заощадження на свої “гулянки”. Це стало останньою краплею. Вона зібрала його речі, виставила за двері й сказала: “Все, Тарасе, шукай собі нову дурну”. Я, коли дізналася, ледь не аплодувала стоячи. Тарас, звичайно, намагався повернутися — то з квітами приходив, то дзвонив із обіцянками “виправитися”. Але Оксана була непохитна. “Досить, — сказала вона мені. — Я не хочу більше жити з людиною, яка мене не поважає”.
І ось, не встигла я озирнутися, як вона вже дзвонить і захоплено розповідає про Богдана. Познайомилися вони, уявіть собі, у кав’ярні. Оксана зайшла випити кави після роботи, а він сидів за сусіднім столиком, читав книжку. Вона каже, він одразу їй сподобався: витончений, охайний, з добрим почуттям гумору. Слово за слово, заговорили, обмінялися номерами. А через пару тижнів Богдан запропонував їй поїхати до Буковини — зняти хатинку в горах, кататися на лижах, гуляти лісом. “Ти уявляєш, — каже Оксана, — він сам все організував, навіть машину орендував! А Тарас би тільки нарікав, що це дорого”.
Я слухала її й не могла повірити. Оксана, яка ще недавно плакала у мене на кухні, тепер сміється, будує плани й розповідає, як Богдан вчить її готувати італійську пасту. “Він, знаєш, не просто кавалер, — каже вона. — Він мене слухає, йому дійсно цікаво, що я думаю”. І ось тут я зрозуміла: це не просто курортний роман. Оксана справді закохалася, і, схоже, Богдан — саме той, хто може зробити її щасливою.
Звичайно, не обійшлося без пліток. Наші спільні знайомі вже базікають: “Оксана, мовляв, швидко втішилася, не минуло й півроку!” А я їм відповідаю: “І правильно зробила! Життя одне, чого їй страждати через такого, як Тарас?” Дехто, правда, вважає, що вона занадто поспішає з новим парубком. Але я бачу, як вона ожила. Раніше вона ходила з погаслими очима, а тепер сміється, жартує, навіть волосся пофарбувала у яскраво-каштановий колір. Каже: “Хочу бути гарною для себе й для Богдана”.
Коли вона розповіла про Буковину, я не втрималася й запитала: “Оксанко, а хто цей Богдан взагалі? Ти його добре знаєш?” Вона засміялася: “Достатньо, щоб поїхати з ним у гори! Він програміст, працює в якійсь крутій компанії, а ще в нього є кіт, якого він обожнює. Нормальний парубок, не то що Тарас”. Я, звичайно, все одно хвилююся — мало лі, раптом він теж виявиться не тим, ким здається. Але Оксана впевнена: “Якщо щось, я тепер знаю, як збирати валізи й прощатися. Більше я нікому не дозволю себе ображати”.
Її історія змусила мене задуматися. Скільки жінок терпят таких Тарасів, боячись змін? А Оксана взяла й перевернула своє життя. Я навіть трохи заздрю її хоробрості. Вона не просто пішла від чоловіка, вона почала все з чистого аркуша — і, схоже, цей аркуш буде яскравим. Буковина, Богдан, нові плани… Я вже чекаю, коли вона повернеться й розповість, як вони там гуляли горами й пили глінтвейн біля каміна.
А вчора Оксана надіслала мені фото: вона в яскравій шапці, із рум’яними щоками, стоїть на тлі засніжених гір, а поруч — симпатичний хлопець, який, схоже, і є Богдан. Під фото напис: “Життя тільки починається!” І знаєте, я вірю, що в неї все буІ отойшовши від віконця, я всміхнулася сама до себе, бо зрозуміла — нарешті їй пощастило.