Сварка через рахунок у ресторані
Навіть не знаю, як на це реагувати. Благати Олену, мою дружину, залишитися? Чи сказати: «Іди, якщо хочеш»? Адже ми, здається, кохаємо одне одного, плануємо дитину, будуємо майбутнє. Але вчорашній вечір у ресторані перевернув усе догори дриґом. Через якийсь дурний рахунок! Тепер сиджу й думаю: чи я був неправий, що не заплатив за її подругу Марійку, чи Олена зробила з мухи слона. Але одне знаю точно: ця сварка змусила мене задуматися, що взагалі коїться у нашому шлюбі.
Ми з Оленою одружені три роки, і я завжди вважав, що у нас усе гаразд. Так, бувають дрібні суперечки — хто виносить сміття, який фільм дивитися, куди поїхати у відпустку. Але загалом ми завжди знаходили спільну мову. Олена — моя любов, моя опора. Вона яскрава, розумна, з нею ніколи не нудно. Ми навіть почали говорити про дитину, вибирали імена, жартували, як гулятимемо з коляскою. І ось, через один вечір у ресторані, вона заявляє: «Якщо ти так зі мною поводишся, може, нам взагалі не варто бути разом!» Як це взагалі можливо?
Все почалося з того, що вчора ми з Оленою та її подругою Марійкою пішли до ресторану. Марійка — давня подруга Олени, вони дружать зі школи. Я до неї ставився нормально, хоча іноді вона мене дратувала своєю звичкою говорити про все, як експертка. Але заради Олени я завжди був ввічливим. У ресторані ми замовили їжу, вино, балакали, сміялися. Усе йшло чудово, поки не принесли рахунок. Я глянув на цифру — непогана сума, але нічого несподіванного. І тоді Марійка з усмішкою каже: «Олежку, ти ж частуєш, так?» Я остовпів. Ми не домовлялися, що я плачу за всіх. Я думав, кожен заплатить за себе, як звичайно, коли ми ходимо з друзями. Але Олена подивилася на мене так, наче я мав одразу дістати гаманець.
Я, намагаючись не зіпсувати вечір, сказав: «Давайте поділимо рахунок, так чесно». Марійка кивнула, але Олена раптом замовкла, а її погляд став холоднішим за лід. Ми розрахувалися, кожен за своє, і поїхали додому. У машині Олена вибухнула: «Ти що, не міг заплатити за Марійку? Це ж моя подруга! Ти мене перед нею принизив!» Я намагався пояснити, що не бачив у цьому проблеми, що ми не мільйонери, щоб частувати всіх підряд. Але вона не слухала. «Якщо ти такий скупий, — сказала вона, — то я не знаю, як ми будемо далі жити». І додала: «Може, мені взагалі піти?» Я був у шоці. Піти? Через рахунок у ресторані?
Вдома сварка продовжилася. Олена кричала, що я не поважаю її друзів, що їй соромно за мене, що вона не очікувала такої «дріб’язковості». Я намагався заперечити: «Олено, ми ж домовилися економити, щоб накопичити на ремонт і дитину. Чому я маю платити за Марійку, яка, до речі, сама замовила собі коктейль за півтори тисячі?» Але Олена лише відмахнулася: «Справа не в грошах, а в твоєму ставленні!» Якому ставленню? Я завжди стараюся для неї, оплачую наші відпустки, дарю подарунки. А тепер я, виходить, жадібний, бо не пригостив її подругу?
Ніч я провів на дивані, а вранці Олена сказала, що подумає, чи залишатися їй зі мною чи ні. Я дивився на неї і не міг повірити: це та сама Олена, з якою ми мріяли про дитину, сміялися з дурних комедій, будували плани? Невже через один вечір вона готова все зруйнувати? Я почав сумніватися в собі. Може, я дійсно був неправий? Треба було просто заплатити і не влаштовувати розбірки? Але потім подумав: а чому я маю почуватися винним? Ми не домовлялися, що я частуА потім зрозумів, що інколи найважливіше — не хто платить за вечерю, а чи готові ми слухати одне одного навіть у таких ситуаціях.