Новорічний сюрприз для свекрухи
За новорічним столом у свекрухи, Ольги Василівни, я, Соломія, сиділа, насолоджуючись її фірмовими олів’є та чекаючи на бій курантів. І тут мій чоловік, Олексій, раптом дістає з кишені конверт і з усмішкою подає його мамі: Мамо, ось квитки до Туреччини, ти ж так мріяла про море! А ще — автобус до Львова, щоб зручно дістатись до аеропорту. Я ледь не впустила виделку зі здивування. Туреччина? Львів? Невже це мій Олексій, який зазвичай дарує мамі квіти та цукерки, вирішив відправити її у подорож за тисячу верст? Я сиділа, моргаючи, а в голові вертілося: коли він все це встиг організувати, і чому я, його дружина, дізналась про це останньою?
Ми з Олексієм одружені п’ять років, і кожен Новий рік ми святкуємо в його батьків. Ольга Василівна — жінка енергійна, все життя працювала вчителькою, а тепер на пенсії займається городом та громадськими справами. Вона обожнює розповідати, як у молодості мріяла подорожувати, але далі Карпат так і не виїжджала. От би до моря, до історичних пам’яток! — зітхала вона, показуючи нам старі листівки з видами Туреччини. Я завжди думала, що це просто мрії, на кшталт полету на Місяць. Але Олексій, виявляється, уважно слухав. А я, як дурна, навіть не підозрювала, що він готує такий сюрприз.
Того вечора стіл ломився від їжі: олів’є, холодець, запечена качка, вареники — Ольга Василівна постаралася на славу. Ми сиділи всією родиною, піднімали келихи, жартували. Я допомагала свекрусі на кухні, нарізала салати, і все йшло, як завжди. І раптом Олексій встає, ніби збирається сказати тост, але замість цього дістає той конверт. Мамо, — каже, — ти все життя для нас старалася, тепер твоя черга. Ольга Василівна відкрила конверт, прочитала, і очі в неї засяяли. Льоню, це правда? Туреччина? Я ж… я ж тільки мріяла! Вона ледь не розплакалася, обняла його, а я сиділа, мов грім мене вдарив.
Чесно кажучи, я була в шоці. Не те щоб я проти — Ольга Василівна заслуговує на такий подарунок, вона чудова жінка. Але чому Олексій мені ні слова не сказав? Ми ж разом бюджет плануємо, разом подарунки обираємо! Я подарувала свекрусі хустку та крем для рук, а він — квитки до Туреччини! Це так, ніби я прийшла з букетом волошки, а він з діамантовим перснем. Я посміхалася, вітала, але всередині все кипіло. Коли ми залишилися на кухні удвох, я пошепки запитала: Льоню, ти коли це встиг? І чому мені не сказав? Він тільки плечима знизав: Соломіє, хотів сюрприз для мами, ти ж почала б сперечатися, що дорого. Сперечатися? Та я б, може, підтримала, але хоча б знала!
Ольга Василівна була на сьомому небі. Вона одразу почала планувати: Треба купити капелюх, а то сонце в Туреччині пече! І валізу нову, моя стара вже зовсім пошарпана. Я слухала, кýвала, а сама думала: ну й Олексій, ну й конспіратор! Він навіть автобус до Львова продумав, щоб свекрусі не довелося морочитися з пересадками. Це, звичайно, мило, але я почувалася так, ніби мене обійшли. Я ж теж хотіла б взяти участь у такому подарунку, додати щось від себе, відчути себе частиною цього щастя. А замість цього я тільки плескала в долоні, немов глядач.
По дорозі додому я не витримала й вилила душу: Льоню, ти молодець, але я твоя дружина, могла б знати про такі плани. Це ж не просто подарунок, це ціла подорож! Він подивився на мене, як на дитину, і сказав: Соломіє, не сердься, я хотів, щоб мама здивувалась. Ти б пробовкнулась. Пробовкнулась? Та я вмію тримати язик за зубами! Але сперечатися було марно — Олексій уже сяяв від свого вчинку, а я почувалася трохи обдуреною. Не через гроші, а через те, що він не поділився зі мною цією радістю.
Наступного дня я подзвонила подрузі, щоб виговоритися. Вона засміялася: Соломіє, твій Олексій — геній сюрпризів! Радій, що у свекрухи буде Туреччина, а не копання картоплі! Я покрутилася, але все одно було прикро. Подруга порадила: Скажи йому, щоб наступного разу робив сюрпризи і тобі теж. І справді, можливо, мені натякнути, що я теж не проти моря? Але потім я подумала: гаразд, нехай Ольга Василівна їде, вона заслужила. А я поговорю з Олексієм, щоб більше не ставив мене перед фактом.
Тепер свекруха дзвонить кожного дня, розповідає, як вибирає купальник і читає про історичні пам’ятки. Я слухаю, усміхаюся, і образа поступово тане. Вона така щаслива, що я не можу сердитися. Олексій, бачачи, що я відлигнула, підморгнув: Соломіє, наступного року поїдемо втрьох, обіцяю. Втрьох? Оце вже цікавіше. Можливо, цей сюрприз був не тільки для свекрухи, а й для мене — урок, що мій чоловік уміє дивувати. А поки я дивлюся на Ольгу Василівну, яка сяє, як дівчинка,А потім Олексій дістає ще один конверт і каже: “А це вже для нас двох — у Францію на весну, без таємниць.”