Я обірвала спілкування з матір’ю, бо вона стала на бік мого колишнього чоловіка й зробила мене винною у нашому розлученні.
Моя мати давно розставила пріоритети — ще до того, як я остаточно пішла від першого чоловіка. Вона звела його до рангу святих, а мене невпинно виставляла причиною всіх сварок та незрозумілощів. Після розлучення вона продовжила з ним спілкуватися й не пропускає випадку нагадати моєму теперішньому чоловікові, яким «ідеальним» був її перший зять.
Зрозуміло, такі розмови лише отруюють мої відноїни як із чоловіком, так і з матір’ю. У певний момент я ухвалила рішення: якщо мати так цінує мого колишнього, нехай спілкується з ним. А я — вийду з цієї драми.
Зі Святославом ми побралися одразу після університету. У нас був пристрасний роман, все завертілося швидко, і вже через кілька місяців ми зіграли пишне весілля. Мати була в захваті від зятя, мало не носила його на руках. Спочатку це здавалося милим, потім почало дратувати.
Перші півроку все було гарно — турбота, любов, ніжність. Але потім щось зламалося. Мій чоловік став агресивним, злим, постійно зривався. Почалися регулярні скандали. Я кілька разів їхала до матері, шукаючи підтримки, але отримувала лише докори. Вона завжди була на його боці.
Коли вона приїжджала до нас, то з порога починала: «Не так прибрано, не так приготовано, не так по прасувала». І ніякі мої слова про те, що я втомилася на роботі або погано почуваюся, її не хвилювали. «Жінка має бути берегинею гнізда! Якщо тобі не под обається — нехай чоловік тобі скаже! Він у тебе красень, а ти… ані шкіри, ані тіла і ще з характером!» — твердила вона, як закляття.
Я намагалася нагадати їй, що вона сама двічі була заміжня і обидва рази розлучилася, але у відповідь отримувала потік образ. Ми зі Святославом прожили трохи більше двох років. Останньою крапкою став той день, коли він вдарив мене. Я мовчки зібрала речі й пішла. Вранці написала заяву на розлучення.
Мати була в лю ту. Вона заявила, що якщо чоловік підняв руку, значить, я його довела. Потім Святослав приходив — благав пробачення, залякував самогубством. Мати тиснула, як могла. Але я лишилася непохитною. За кілька місяців я виїхала від неї — більше не могла слухати, яка я нікчемна жінка, якщо не втримала «такого чоловіка». Довго приходила до тями. Цілий рік.
І тоді в моєму житті з’явився Ярослав. Ніжний, турботливий, розуміючий. Ми довго зустрічалися, а за півтора року одружилися. Я приховувала від матері свої стосунки, знаючи, яку реакцію це викличе. І, як я й думала, під час першої зустрічі вона почала порівнювати Ярослава зі Святославом. Причому не на користь першого.
Мати не соромилася висловлюватися навіть у день свого ювілею. Вона запросила мого колишнього чоловіка й уве черер лестила його й принижувала Ярослава. Ми не витримали й пішли. Після цього мати почала дз в онити з подвоєною наполегливістю: мовляв, я вийшла заміж за голодранця, який мені не рівня. На всі мої прохання припинити — одна відповідь: ще більше образ.
У якийсь момент я прІ тоді я зрозуміла, що іноді найкращий спосіб показати любов до себе — це просто піти.