Щастя по уламках
Олег отримав дзвінок від матері — вона просила прикріпити полицю на кухні. Наступного дня він заїхав до неї, але вдома її не виявилося. Квартира була відчинена його ключем. Полиця лежала там, де й обіцяла мати, але ось дриль… Де вона? Мабуть, на антресолях, завалених старим непотребом.
Він став на стілець, відчинив дверцята — і ось вона, дриль! Потягнув за шнур, той заплутався, дриль зісковзнула й вдарила по вазі. Та розбилася на дрібні шматочки. Олег лаявся, знаючи, як мати її любила. Зібрав уламки, прикріпив полицю та поїхав. По телефону сказав матері, що купить нову вазу до 8 Березня. Але легко йому не було — мати довго жалкувала.
Час шукав, але такої ж вази ніде не було. Вже останньої суботи перед святом Олег натрапив на неї… в руках у дівчини. Продавець повідомив, що це останній екземпляр. Олег підійшов, перепросив і чесно розповів, як розбив вазу й що мати не пробачить, якщо не знайде заміну.
Дівчина, на ім’я Соломія, після паузи усміхнулася й простягнула йому вазу. «Беріть, рятуйтеся від маминих докорів». Вона взяла іншу, а Олег — ту саму.
На виході з магазину вони розговорилися. Він жартував, вона сміялася. Незабаром він запросив її до себе — на 8 Березня, до матері. Соломія здивувалася, але погодилася.
Наступного дня вони разом прийшли до Олегової матері. Та була в захваті від подарунка і ще більше — від Соломії. «Ось бачиш, сину, усе до кращого — якби не ваза, не було б і такої дівчини поруч», — сміялася вона.
З того дня життя Олега змінилося. Вони з Соломією почали проводити разом усі вільні хвилини, гуляли парками, обговорювали фільми й книги, будучи плани. Він познайомив її зі своєю донькою, яка приїхала на канікули, і, на щастя, вони відразу знайшли спільну мову. Дівчина була зворушена добротою Олега та його турботою. А його мати часто згадувала той день, коли син випадково розбив вазу, і стверджувала, що це був знак долі. Соломія й сама дивувалася, як одна випадкова зустріч може призвести до такої глибокої близькості. За півроку вони одружилися. Весілля було скромним, але дуже щирим. Мати Олега підняла тост, знову подякувавши долі за розбиту вазу. А Олег, дивлячись на дружину, знав, що знайшов ту, кого шукав все життя. І кожного разу, проходячи повз ту саму полицю, він з усмішкою згадував, як одна розбита ваза привела його до щастя, на яке він навіть не наважувався сподіватися.