«Ти кого в дім ведеш, сину…»
Ганна Іванівна цілий день крутилася біля печі. Наварила улюблених страв: нарізала салат, зліпила пахучі голубці, запекла курку з хрусткою шкіркою. Сьогодні був особливий день — її син Олесь мав уперше привести наречену.
Дім сяяв чистотою, скатертина лежала рівно, а пиріг на підвіконні вже охолоджувався. Ганна раз-по-раз поправляла волосся, дивилася у дзеркало й хвилювалася — так хотілося сподобатися майбутній невістці.
Пролунав клацання замка. Ганна випросталася: «Це вони!» — подумала вона й уже збиралася вийти у сіни, коли почула приглушені голоси.
— Олесю, ти що, серйозно? Це твій дім?.. Та тут як у музеї, — зневажливо скривилася Марія.
— Тихіше, Марусю… Мати почує. Нащо ти так…
— Та хай собі чує! Може, зрозуміє, що це старе лайно давно треба викинути! — зі злостю штовхнула старий сервант у передпокої.
— Що ви собі дозволяєте?! — Ганна вийшла з кімнати, обличчя побіліло, очі палали. — Ви в моєму домі, а не на базарі.
Настала важка мовчанка.
Марія навіть не вибачилася. За вечерею крутила носом, ледве чіпала їжу, усе натякала, що обстановка «застаріла», і взагалі — жити вони тут не будуть, доки не зроблять капітальний ремонт.
Ганні стало погано. Вона мовчки встала, вийшла на ґанок, притулила долоню до грудей. За тридцять років вперше пожалувала, що сама виростила сина. Чоловік пішов, коли Олесю не було й року. Вона тягла все сама — роботу, виховання, господарство.
А тепер цей діл став зайвою кісткою в горлі для чужої жінки.
Коли Марія повідомила, що вагітна, Ганна промовчала. Вже розуміла: цей союз нічого доброго не принесе. Надто різні цінності. Та заради дитини, заради сина… Вона запропонувала: «Живіть тут. Хата велика. Кімнату переробите на свій смак».
— Однієї кімнати замало! — огризнулася Марія. — Ми хочемо продати цю рухлядину й купити дві квартири.
— Я не дозволю розпродувати те, що мої батьки зводили все життя! — Ганна не витримала.
Наступного дня Олесь прийшов із паперами. Просив виділити його частку. Ганна, не дивлячись, підписала.
— Продавай. Роби, як вважаєш за потрібне. Тільки знай: з цим домом ти втрачаєш не стіни, а частину своєї родини.
За тиждень Ганни не стало. Тихо, вночі, уві сні. Олесь знайшов її фотографії на підвіконні. На одній — вона тримає його, немовлятко, біля бабусиного рояля.
Він стояв у порожній кімнаті, де тепер лунало лише відлуння.
А меблі… Меблі Марія вже встигла продати.
Через три роки Олесь жив у «своїй» однушці. Сам. Марія з дитиною — окремо. А відреставрований старий стіл із зеленим сукном стояв у кутку. Поряд — фото матері. І кожного вечора він у думках благав у неї пробачення…