Йому ще не було й 17, коли він привів до дому її… Дівчину, яка вже давно і надійно була вагітна, на рік старшу за нього.
Оксана вчилася в тому ж коледжі, але на іншому курсі. Кілька днів Дмитро помічав, як незнайома дівчина, забившись у куток, беззвучно плаче. Від його погляду не втік і виразний, що наростав, животик, одна й та сама (вже два тижні) одежа, та порожній, позбавлений надії погляд.
Як виявилося, її історію знали майже всі… Онук місцевого бізнесмена зустрічався з нею, а потім просто зник, мовляв, по справах у сусідню область. Його батьки її і знать не хотіли. Так прямо й сказали.
А свої, ніби в середні віки, боячись «ганьби», виставили її за двері й самі поїхали на дачу. Хтось Оксану жалів, хтось за спиною кепкував.
— Сама винувата. Треба було головою думати!
Дмитро не міг просто дивитися. Він все обміркував і підійшов.
— Легко не буде, годі ревти. Ходімо до мене, одружимося. Але заздалегідь кажу — брехати не вмію й нянькатися не буду. Але буду поруч і обіцяю: у нас усе буде добре.
Оксана витерла сльози й глянула на хлопця. Що ж… Звичайний хлопчина, без лоску. А вона мріяла зовсім про іншого нареченого! Та в її положенні вибору не лишилося, і вона пішла з ним.
Батьки були в шоці. Мати благала Дмитра роздумати, але він був рішучий:
— Мам, та годі тобі хвилюватися, усе буде гаразд. У мене дві стипендії — звичайна й соціальна. Ще й підроблятиму — витягнемо!
— Але ж ти ж хотів далі вчитися!
— Ну й що? Батько все життя на заводі, ти в магазині. І без «вишки» можна жити. Мам, та це ж не кінець світу!
Оксана оселилася в кімнаті Дмитра. Він віддав їй ліжко, а сам переліг на незручний розкладач. Днів п’ять вона мовчала, мов тінь, ходила з ним за руку до коледжу й додому. А потім раптом вибухнула:
— Набридло! Чому твої батьки дивляться на мене з осуду? Я їм не подобаюсь! І чому ти зі мною не проводиш час? Тільки вчишся чи йдеш кудись!
Дмитро здивовано підняв брови.
— А ти не думаєш, що це нормально? Так, батькам ти не подобаєшся, але вони тебе прийняли й не ображають. Дивляться з осуду? Твої рідні взагалі від тебе відвернулися. А батьки батька твоєї дитини? Де вони? Вчуся — бо не хочу вилетіти з першого курсу. А стипендію втрачати не хочеться… Йду? Бо підробляю. І мені не цікаво дивитися з тобою сантиментальні серіали.
Оксана заплакала.
— Навіщо ти так?
— Як? Я ж попереджав — брехати не вмію. До речі, коли підемо в ЗАГС?
— Та я ж не можу так піти! Купи мені гарну сукню, з високою талією, щоб живота не було видно.
— Ти серйозно? Ми ж принесемо довідку про вагітність, яка тобі сукня? Мені ще на ліжечко й коляску копити й копити…
Мати вхопилася за валідол із пустирником, але поступово змирилася й все частіше заглядала у вітрини з дитячим одягом. Ну справді, що в цьому страшного?
Нехай живуть, одружуються, а вони з батьком допомагатимуть. От тільки дівчина якась невдячна — невдоволена Дмитром, ними й тісною квартирою. Ну нічого, народить, може, зміниться.
Але Оксана мінятися не збиралася. І коли Дмитро, повернувшись з мийки машин, брудний і впрілий, приніс додому кота, вона почервоніла від злості й завила:
— Ти що, дурний? Навіщо нам цей дрантий кіт? Викинь його! Зараз же!
Але Дмитро відрубав:
— Ні, він чекає кошенят. Кіт залишиться, можеш не скандалити. Краще йди й розігрій мені їсти.
— Ооо, так! — Оксана майже завищала. — Вибирай! Він чи я! Він теж на мене косо дивиться!
— Навіщо? — Дмитро скривився. — Я вдома й нікого вибирати не збираюся. Це тепер мій кіт, і якщо тобі це не подобається — двері звільнені. Навіть мати мені такого вибору не пропонувала. Може, тобі варто припинити сама на всіх косо дивитися?
Оксана ридала, істерила, ревнувала до худесенького, линявого кота. І де він у нього побачив живіт? Але живіт справді був — кіт чекав потомство.
Дмитро втомився, але ледві жаль за рішенням починав підкрадатися — він його відганяв. Нічого, вони витримають. Оксана народить, заспокоїться, а перед тим їх і кіт потішить. Пухнасті кошенята будь-кого заспокоять.
Та все пішло не так… Дідусь, той самий бізнесмен, повернувся з довгої відрядки й усе дізнався. Знайшов онука, надав лупця й пригрозив відлучити від «кормушки», якщо його правнук виростатиме в чужій родині. А кормушку втрачати ой як не хотілося!
Оксана негайно поїхала з ним, забувши про Дмитра. Благо — документи були з собою (збиралася після пар до жіночої консультації). На речі плюнула — їй нове куплять! І до цього жалюгідноІ Дмитро лишився сам із котом та чотирма кошенятами, але на душі раптом стало легше.