У п’ятому класі Дарина зламала ногу та опинилася в лікарні. Біль і страх відступали перед надією: може, тепер тато прийде, принесе цукерки, обійме? Мати сиділа поруч, але її очі були пустими, а серце — закритим. За проханням доньки Олена подзвонила Олегу, але він не прийшов. Виявилося, він збирався у відпустку з новою коханою і не планував міняти плани заради «колишньої» родини. Дарина, лежачи в лікарняній палаті, вперше відчула себе нікому непотрібною.
Юність стала для неї час бунту. Дарина протестувала проти всього: відмовлялася вчитися, тікала з дому, сварилася з матір’ю та бабусею. Олена в такі моменти мовчки йшла до своїї кімнати, її обличчя залишалося кам’яним. Бабуся, постаріла і крихка, метушилася між ними, намагаючись примирити, але сили її танули. Саме вона купила Дарині сукню на випускний — найкрасивішу, яку спромоглася знайти. Але свято не принесло радості: батько знову проігнорував запрошення, навіть не потрудившись відповісти.
Дарина обрала професію навмання — перший безкоштовний варіант, бо грошей на платне навчання в родині не було. Одного разу, набравшись духу, вона подзвонила батькові. Але його слова: «У вас з матір’ю своє життя, у мене — своє. Годі мене чіпати!» — вдарили, як ляпас. Вона нікому не розповіла про цей дзвінок. Сховавшись у міському парку, вона проплакала півдня, скриваючись від допитливих очей. Біль непотрібності, змішаний із гордістю, роз’їдав її зсередини, як отрута.
Після закінчення навчання Дарина влаштувалася на роботу і зустріла Богдана — доброго, надійного чоловіка, за якого вирішила вийти заміж. Під час підготовки до весілля батьки Богдана наполягали, щоб запросили батька Дарини, Миколу Івановича. Їй було соромно зізнатися, що він не прийде — просто тому, що йому це не потрібно. Але, не бажаючи затьмарювати свято, вони з Богданом відвезли запрошення Миколі та його дружині.
Зустріч була холодною. Микола поспішав на ділову зустріч і ледь поглянув на доньку та її нареченого. Кинувши листку в бардачок авто, він поспішив відкрити двері своїй дружині — ефектній жінці в дорогій сукні, яка велич. Вона пройшла повз них, наче королева, не звернувши навіть уваги, лише кивнула зверхньо, наче робила їм ласку своєю присутністю.