Світло у вікні: дорога до щастя
Володимир, або Володько, як кликала його мама, давно минув тридцять восьму весну. Але для Ганни Степанівни, професора місцевого університету, він залишався хлопчиком, її маленьким скарбом. Вона ніколи не бачила в ньому дорослого чоловіка, здатного жити власним життям.
Ганна Степанівна не була одружена. Все себе вона віддала роботі та синові, якого народила у тридцять шість років. Володимир з’явився на світ слабким, і мати робила все, щоб він зміцнів. Її турбота не знала меж: вона сама одягала його, годувала з ложки, чистила зуби. До трьох років Володько став міцним, лагідним хлопчиком, але Ганна не відпускала його від себе ні на крок.
У дитячому садку почалися проблеми. Виховательки дорікали Ганні Степанівні:
— Ваш син нічого не вміє сам! Інші діти вже вдягаються, а він чекає допомоги.
Вона не приймала зауважень:
— У дитини є мати! Якщо вам важко його одягнути — шукайте іншу роботу!
У підсумку вона забрала Володька з садка і найняла няню, яка, як і мати, не давала хлопцеві самостійності. Володимир звик, що все вирішують за нього. До школи Ганна знайшла нову няню — сусідку-пенсіонерку, яка контролювала кожен його крок. Мати домоглася довідок, що звільняли сина від фізкультури. Їжа, одяг, розпорядок — усе вибирала сама.
— З’їж бутерброд, ти не наївся, — говорила Ганна, акуратно намазуючи масло на хліб і подаючи його десятирічному Володькові.
Він слухняно їв, не сперечаючись. З мамою не посперечаєшся.
Володимир не був повним від природи, але відсутність руху та рясне харчування зробили своє. До двадцяти років він став високим, гарним, але трохи кремезним хлопцем. Він вступив до університету, де викладала мати. Колеги посміхалися, коли бачили, як Ганна Степанівна чекає сина у роздягальні, допомагаючи йому надягнути пальто. До рукавів його куртки були пришиті рукавички на гумці — щоб не загубив.
Володимир старався в навчанні, а після випуску залишився працювати на кафедрі — мати наполГанна Степанівна глянула у вікно, де засвітилося нове світло — тепер у ньому грали відблиски дитячого сміху її онука, і здавалося, навіть стіни квартири наповнилися теплом.