Попередження зі сну: історія, що змінила все
Оксана займалася заготовками — квасила капусту, коли раптом почула дзвінок у двері. Її чоловік, Андрій, був у від’їзді — поїхав у справу й узяв із собою ключі. У хаті, окрім неї, була лише їхня донечка Соломія. — Хто б це міг бути? — пробурмотіла Оксана, витираючи руки й ідучи до дверей.
На порозі стояв хлопчик, років десять. Незнайомий. Охайно вдягнений, з рюкзаком за плечима, очі — розумні, серйозні.
— Добрий день, — чемно сказав він. — Мені потрібен ваш чоловік. Він вдома?
Оксана розгубилася.
— Вітаю. Ні, його зараз нема… А нащо він тобі? Можливо, я можу допомогти?
— Ні. Тільки він. Розмова серйозна.
Серце Оксани стиснулося. Вона навіть не знала, що відповісти.
— Я зайду пізніше. Коли він зазвичай буває вдома?
— То приїжджає, то від’їжджає… А ти хто взагалі? Що трапилося?
— Поки що нічого. Але може трапитися. До побачення.
Оксана провела хлопчика поглядом. Що за диво? Навіщо її чоловікові ця дитина? І звідки він його знає? Цілий день вона не знаходила собі місця. А ввечері, коли Андрій повернувся, вона одразу все розповіла.
— До тебе сьогодні приходив хлопчик. Літ десяти. Казав, що тобі треба терміново поговорити. Більше нічого не сказав.
— Що за маячня? Я його не знаю. Може, переплутав?
— Ні, він упевнено назвав тебе. Казав, що ти йому потрібен особисто.
Андрій знизав плечима й пішов у душ. А Оксану не полишали тривожні думки. Хто цей хлопчик? Може, це… його син? Невідомий, позашлюбний? У Андрія ж були до неї інші жінки… У голові промайнуло одне ім’я — Мар’яна. Колись Андрій ледь не одружився з нею. Може, вона завагітніла? І не сказала?
Наступного дня вона обережно почала розпитувати:
— Андрію, а пам’ятаєш ту, з ким ти майже одружився? Як її звали?
— Оксанко, нащо це? Забув і знати не хочу. Мар’яна.
— Просто цікаво. Ти про мого колишнього знаєш, а я — про твоїх мало що.
Оксана одразу почала шукати Мар’яну у соцмережах. Але прізвище, мабуть, змінилося, і результатів це не дало. Залишилося чекати, чи з’явиться знову той хлопчик.
Через кілька днів Андрій повідомив, що їде у відрядження.
— У сусіднє місто. Ніхто не хоче, Максимович просить саме мене.
Оксана насторожилася. Андрій уже давно не їздив у відрядження. Чомусь їй не давали спокою слова хлопчика: «Може щось трапитися». Інтуїція кричала — щось не так.
І ось, напередодні від’їзду Андрія, той самий хлопчик знову подзвонив у двері. Оксана швидко запросила його до хати.
— Слухай, скажи мені, що ти хотів йому передати. Я його дружина. Я точно все розповім. Як тебе звуть?
— Денис. Розумієте… Мені мама уві сні сказала, щоб я терміново передав вашому чоловікові — йому не можна їхати. Інакше його не стане.
— Денисе, що ти таке кажеш? Яка мама?..
— Моя мама померла п’ять років тому. Але вона мені сниться. І завжди попереджає. Бабуся каже, ми з нею пов’язані… Вона мене дуже любила. Я тата ніколи не бачив. А маму — тільки на фото. Але недавно вона почала часто снитися. Назвала адресу. Попросила сказати тільки йому…
Оксана мовчала. По тілу пробіг холод.
— А ти знаєш, хто він для твоєї мами?
— Ні. Але вона сказала — він не повинен їхати. Ні в якому разі.
Оксана провела хлопчика й, зачиняючи двері, відчула, як у грудях наростає паніка. У містичне вона не вірила… Але це було занадто конкретно.
Наступного дня Андрій виїхав. Оксана намагалася заспокоїти себе роботою. І вже після обіду — дзвінок.
— Оксанко, не хвилюйся… Зі мною все гаразд. Але… Був дивний випадок.
— Що?! Що трапилося?
— Я їхав. Слухав музику. І раптом прямо на дорогу виходить жінка. Несподівано. Я відвернув, врізався у відбійник… А машина переді мною злетіла у повітря. Аварія. Загинули люди… Я мав бути на їхньому місці.
— Боже мій…
— Я не знаю, хто вона. З’явилася нізвідки. І зникла. Але якби не вона — мене б не було.
Ввечері Андрій повернувся додому.
— Ти не думаєш, що це могла бути… та жінка? Мама Дениса?
— Оксано… Це збіг. Якась містика.
— Ні, Андрію. Це не збіг. Я це відчуваю.
Наступного дня Андрій сказав:
— Я все зрозумів. Я пригадав. П’ять років тому я йшов повз будинок. Там була пожежа. Люди стояли й боялися зайти. А я не витримав — забіг у вогонь. Вивів хлопчика. А його мами вже не стало…
Вони вирішили піти за адресою. Їх зустріла бабуся Дениса.
— Так, він тут живе. Це мій онук. Його мама тоді загинула у пожежі. Ви його врятували. Я вам так— Ви хочете подивитися на фото? Ось, дивіться…