Повернення додому
У старому будинку на околиці села Вишневе, загубленого серед полтавських лісів, пахло пилом і надією. Оксана, трясучись у старенькому автобусі по розбитій дорозі, відчувала, як її нудить. Пилюка забивала легені, а серце стискалося від туги. Навіщо вона взагалі на це наважилась? Жити самій у сільській хаті, да ще й у її стані — чисте божевілля. Але рішення було прийняте, і дороги назад не існувало.
Оксана хворіла вже третій рік. Останній візит до лікаря приніс ледь помітну надію: лікування допомагало, але ніхто не знав, чи надовго. «З таким діагнозом усе непередбачуване», — сухо сказав доктор. Оксана не сперечалася. Життя давно втратило смак. З чоловіком, Андрієм, вони жили під одним дахом, але стали чужими. Коли хвороба накрила її, він і зовсім відсторонився, ніби вже шукав заміну, щоб не лишитися самотнім. Кохання померло давно, і Оксана змирилася.
Але вчора сталося щось, що перевернуло все. Повернувшись із лікарні, змучена, ледве переставляючи ноги, вона застала в їхній тісній квартирі п’яний галас. Андрій, святкуючи початок відпустки, привів усю свою бригаду. Густий сигаретний дим, лайка, запах перегару пройняли кожен куток. Оксана пішла в парк, бродила годинами, але, повернувшись, знайшла лише сміття, порожні пляшки та хропущого чоловіка. Ввечері він, отямившись, потягнувся за новою порцією горілки. Оксана спробувала заговорити, але почула у відповідь грубість:
— Квартира моя, зрозуміла? Завод мені її дав. Хочу — п’ю, хочу — гуляю. А ти тут ніхто!
«Хто я тут?» — думала Оксана, ковтаючи сльози. Її робота, невелика й низькооплачувана, не варта того, щоб за неї чіплятися. «Завтра звільнюся й поїду, — вирішила вона. — У село, до батьківської хати. Хай хоча б доживу свої дні в тиші, без п’яних криків».
Будинок зустрів її запахом старого дерева й сушених трав. Серце занило від спогадів. Після смерті матері вона була тут лише раз, на похоронах. Але хата виглядала охайно — мабуть, сусіди наглядали. Ключ, як і в дитинстві, лежав під половицею ґанку. Замок заскрипів, але піддався. Оксана увійшла, вдихнула запилений повітря і прошепотіла:
— Здрастуй, дому.
Дошки підлоги відповіли скрипом, ніби вітали господиню. Вона розчинила віконниці, впустивши сонячне світло, і, переодягнувшись, пішла до криниці по воду. Там її зустріла сусідка Ганна.
— Оксанко, це ти? — здивовано скрикнула жінка. — Повернулася! Мій Петро за хатою наглядав, не дарма, виходить. Молодець, що приїхала. Заходь увечері, повечеряємо!
Оксана відмила вікна, витерла пил, вичистила підлогу до блиску. Будинок ожив, задихав теплом. Втома навалилася важким тягарем — хвороба нагадувала про себе. Але Оксана вирішила протопити піч, щоб прогнати сирість. Ввечері, у сусідів, за простим вечеряним столом вона розповідала про своє горе, а Ганна, вислухавши, похитала головою:
— Приїхала — і правильно. Тобі тут раді, Вишневе — рідне. А що помирати збиралася — кинь! Влаштуєшся на пошту, у нас листоноша потрібен. Село маленьке, обійдеш із задоволенням. Та ще й до баби Соломії зайди, вона трави дасть. Усі хвороби від нервів, сама знаєш. А у нас тут спокій та благодать.
Оксана засинала з усмішкою, думаючи про доброту сусідів. Вранці її розбудила дивна енергія — бажання жити, творити, чого не було роками. Поснідавши, вона пішла влаштовуватися на пошту. Гроші зайвими не бувають, та й сидіти без діла не хотілося. Ідучи сільськими вуличками, вона ловила погляди сусідів. Кожен зупинявся, усміхався, бажав здоров’я.
— Добрий день! — відповідала Оксана, відчуваючи тепло в душі.
Літо змінилося осінню. Робота листоноші стала радістю: неспішно обійти село, зазирнути в кожен двір, перекинутися словом. Повітря, чисте й п’янке, наповнювало легені. Оксана відчувала спокій, якого не знала в місті. Щоки їй порожевіли, обличчя стало свіжим, як стигла яблуня. Трав’яні відвари від баби Соломії допомагали: Оксана спала міцно, їла із задоволенням, а слабкість відступала.
Хвороба відпустила. Оксана прожила у Вишневому ще багато років, оточена теплом рідної хати та добрими людьми. Щастя, виявляється, не потребує багатого — лише спокою в душі, затишку старих стін і почуття, що ти потрібна. А хвороба? Вона й справді була від нервів, як і всі біди…