Він руйнує нас ізсередини: я боюся, що дядько мого чоловіка знищить нашу родину
До дядька мого чоловіка — Богдана Тарасовича — він завжди прислухався. Шанував, ставив за зразок, у всьому йому довіряв. А я з першого дня не розуміла, за що можна цінувати цю людину. Грубий, дратівливий, постійно з усіма у сварках — чи то сусіди, колеги, чи рідня. На попередній роботі його терпіли лише через стаж, але й там він встиг посваритися з половиною колективу.
Та все змінилося, коли Богдан Тарасович взяв мого чоловіка, Тараса, до себе в бригаду. До нього ніхто там не затримувався — усі тікали максимум за півроку. Він причеплявся до всього, поспішав, звалював провину на інших. Але Тарас — людина лагідна, неконфліктна. Терпів, мовчки переробляв, заспокоював спалахи дядькового гніву. Інколи, звісно, і сам піддавався, але потім вони мирилися. Робота йому навіть подобалася, хоча несправедливість із розподілом прибутку — половина дядьку, половина йому — мене завжди кортіла.
Після весілля я зрозуміла: Тарасові не можна пити. Він перетворюється на чужу людину — агресивну, непередбачувану. Я сподівалася, що Богдан Тарасович якось допоможе, наставить. Адже чоловік його поважав. Та все пішло шкереберть. Замість допомоги — підливання оливи у вогонь. Вони почали разом ходити до шинку, пити. Після таких вечорів Тарас повертався у жахливому стані. А коли я намагалася щось сказати, він твердив: «У родині чоловік голова, а жінка повинна коритися». Ці слова, я впевнена, йому нав’язав дядько.
Пізніш, під час однієї зі сварок, Тарас почав повторювати за дядьком якісь дурниці про мою матір. Нібито вона — інтриганка, налаштовує всіх проти нього. Хоча бачилися вони лише пару разів. Та й то — ввічливо, культурно. Мені стало ясно: дядько не просто впливає — він відверто налаштовує чоловіка проти моєї родини. Проти мене.
Ми з Тарасом завжди все вирішували разом. А тепер вінТепер він ставав все далі, а я стояла на порозі самотності, немов у напіврозваленій хаті, де вітер вив із розбитих вікон його колишньої теплоти.