Доля, захована у загубленому гаманці
Оксана Максимівна витерла руки об фартук і глянула на зачинені двері до кімнати внучки. Таня повернулася з університету з похмурим виглядом, і бабуся одразу зрозуміла: щось трапилося. «Мабуть, з Юрком посварилася», — подумала вона, похитуючи головою. Їхні сварки були не рідкістю, але кожного разу Оксана Максимівна сподівалася, що молодь розберуться. Трохи згодом вона вирішила постукати.
— Таню, Танюсю, іди поїж, ти ж з пар голодна, — ніжно покликала бабуся.
— Не хочу, бабусю, не хочу… — голос Тані тремтів, наче вона стримувала сльози.
Оксана Максимівна привідчинила двері і заглянула. Онука сиділа на ліжку, обхопивши коліна. Очі були червоні, хоча слідів сліз уже не було видно. Бабуся увійшла, сіла поруч і обняла Таню. «Не варті ці хлопці наших сліз, — тихо промовила вона. — Усе в тебе буде добре, серденько».
— Звідки ти знаєш, що ми з Юрком посварилися? — здивувалася Таня, витираючи очі.
— А через що ще дівчина у твої роки так переживає? — усміхнулася Оксана Максимівна. — Плюнь, Танюсю, не вартий він того. Знайдеш ще своє справжнє кохання.
Вона міцніше обняла онуку і задумалася. У пам’яті спливли далекі роки, повні випробувань і радощів. Таня, притулившись до бабусі, тихо попросила: «Розкажи, бабусю, про своє життя. Я ж майже нічого не знаю, окрім того, що дідусь пішеньки віддав сім років тому».
Оксана Максимівна глибоко зітхнула, і її розповідь полилася, як річка, занурюючи їх обох у минуле.
У двадцять років вона вийшла заміж за сусіда Володю. Кохання здавалося вічним, але сімейне життя обернулося жахом. Мати попереджала: «Оксанко, не буде Вова добрим чоловіком. Подивися на його батька — гуляка та ледар. Тітка з сусіднього селища сватає тобі Степана, він надійний». Але Оксана не слухала, вірила у добре серце Володі. Через рік він почав пити, сварки стали звичайною справою. Одного разу, не стримавшись, він підняв на неї руку. Оксана, схопивши сина Сашка, вибігла з хати й сховалася у батьків. Батько зустрів Володю суворим поглядом: «Ще крок — і пошкодуєш». Той відступив і більше не з’являвся.
Оксана лишилася одна із сином. У двадцять два роки, розлучена, вона переїхала до міста до тітки, яка була вже хворою й самотньою. Тітка прийняла її з Сашком як рідних, а Оксана доглядала за нею, аж поки та не пішеньки віддала. Однокімнатна квартира дісталася Оксані. Вона влаштувалася нянею у дитсадок, куди віддала й Сашка. Жили скромно, але у теплі та ситості. Інколи Оксана приносила додому залишки їжі — котлетку, шматок хліба — все, що не доїли діти.
Одного разу, повертаючись із роботи, Оксана зайшла до крамниці. Розплатившись, вона не помітила, як упустила гаманець із майже усією зарплатою. Дома, виявивши втрату, вона запанікувала: на що тепер жити? Сашкові потрібні були нові черевики, а до зарплати — ще майже місяць. Оксана кинулася назад до крамниці. Продавщиця, пишна жінка із незадоволеним виглядом, буркнула: «Треба краще дивитися». Але потім простягла записку: «Якийсь хлопець знайшов твій гаманець, лишив адресу».
Оксана, не звертаючи уваги на грубість, вибігла з магазину. Адрес виявився неподалік. Вона постукала у двері квартири на першому поверсі старого будинку. Відчинив молодий хлопець із добрими очима. «Добрий день, — видихнула Оксана, — це я загубила гаманець». Він усміхнувся: «Не хвилюйтеся, я його зберіг. Назвіть суму та колір». Оксана описала гаманець — темно-синій, назвала суму до копійки. «Точно твій», — сказав хлопець, подаючи гаманець. — Мене звати Тарас, а тебе?»
— Оксана, — відповіла вона, відчуваючи, як від полегшення теплішає на душі. — Дуже дякую, це всі мої гроші.
Тарас помахав їй у вікно, коли вона йшла, і Оксана подумала: «Треба його віддячити». У вихідний вона з Сашком купила торт і попрямувала до Тараса. Двері відчинила літня жінка — його бабуся. Тарас, побачивши гостей, зніяковів: «Ну навіщо так витрачатися?» Але відмовлятися не став, а запросив на чай. Сашко, серйозно потиснувши руку Тарасові, представився: «Я — Олександр». Усі засміялися, і атмосфера стала теплою.
За чаєм Оксана дізналася, що Тарас живе з бабусею, батьків втратив, йому двадцять три, відслужив у армії і працює на заводі. Його блакитні очі й щира посмішка змушували Оксану почуватися легко і вільно. Навіть Сашко, зазвичай насторожений, уважно слухав Тараса.
Вони почали зустрічатися. Ходили у кіно, гуляли у парку, інколи брали Сашка, який подружився із бабусею Тараса, Ганною Петрівною. ОксаЧерез рік вони одружилися, і Тарас став для Сашка справжнім батьком, а Оксана знайшла свою долю, яка колись сховалася у загубленому гаманці.