Новорічний сюрприз: наречена, до якої ніхто не був готовий
Ярослав, Богдан та Тарас дружили з дитинства. Хоча їхні професії й характери різнились, дружба пережила всі випробування часу. Ярослав одружився першим — не з великого кохання, а скоріше тому що «так треба». Та з часом між ним і Оленою виросла повага, а може, навіть ніжність.
Потім одружився Богдан. В його історії було справжнє кохання — яскраве, взаємне, щасливе. Його дружина Наталя швидко зійшлася з Оленою, і тепер пари часто проводили час разом.
Тарас же залишався вільним птахом. Він не поспішав одружуватися, жартував, що «одному легше дихати». Але того Нового року він заявив: приїде не сам, а з дівчиною. І вперше за всі роки вирішив представити її друзям.
У домі Ярослава кипіли приготування: ялинка сяяла, м’ясо маринувалось, шампанське охолоджувалось. Богдан із Наталею вже приїхали з маленьким сином Дем’яном. Усі хвилювалися: яка вона? Та, кого приведе Тарас, завжди такий прискіпливий?
— Мабуть, якась ділова леді з дипломом Кембриджа, — пожартував Богдан.
— Або модель з обкладинки журналу, — додав Ярослав.
— Чоловіки, годі вже, — зітхнула Олена. — Якою б вона не була, головне, щоб він був щасливий.
Коли почувся дзвінок у двері, Ярослав поспішив відчинити. На порозі стояв Тарас… із Златою.
Наречена Тараса вразила всіх. Невисока, гарна, у короткій блискучій спідниці, з яскравим макіяжем, нарощеними віями та довгими розписаними нігтями. На голові — строкаті косички, під пальто — шкіряний топ.
— Усім привіт! Я так рада зустрічі! — захлопала очима Злата. — Ви, мабуть, Олена та Наталя?
Дружини, зберігаючи напружені усмішки, потиснули їй руку. Усі явно зніяковіли. Але намагалися не подати виду. Ніяковість зависла у повітрі.
На кухні дівчата намагалися залучити її до справи. Злата з ентузіазмом взялася чистити овочі, рубати зелень, терти буряк. Дивовижно, але вона працювала швидко й акуратно. Олена і Наталя переглянулись — чекали повного провалу, а отримали справжню помічницю.
— А де ти працюєш? — обережно запитала Наталя.
— Я фотограф, — відповіла Злата. — Працюю для журналів, знімаю репортажі. Ось недавно була в дитячому будинку — робила фотосесію для діток. Хочу, щоб у них залишились світлі спогади.
І це знову здивувало. Занадто не в’язалося із її образом. Але ще більше вразило те, як Злата спілкувалася з дітьми. Весь вечір вона возилася з Дем’яном та восьмирічною Марічкою, дочкою Ярослава.
Коли настала година розпаковувати подарунки (у друзів була така традиція — до півночі), у коробках від Злати виявились теплі, душевні сюрпризи — підібрані з урахуванням смаку кожного.
А на ранок, коли інші ще спали, Злата вже ліпила сніговика з дітьми в дворі. В домі пахло кавою, а на кухні чекали акуратно розставлені чашки.
— Вона — диво, — тихо сказав Ярослав Тарасу. — Тримайся за неї.
— Пощастило тобі, — додала Наталя, з вдячністю згадуючи, як провела хоча б одну ніч спокійно.
І тільки тоді всі зрозуміли, як сильно помилилися. Зовнішність обманлива. А Злата виявилася саме такою — доброю, щирою, надійною. Саме такою, про яку мріє кожен, навіть якщо не одразу це усвідомлює.