Щоденник.
Я обрала себе. А ти – ставку на чужі шкарпетки.
Мила і Богдан були на весіллі її найкращої подруги. Свято добігало кінця, коли ведущий оголосив: зараз наречена кинете букет. Мила не планувала брати участь, стояла осторонь, коли раптом побачила – квіти летять прямо до неї. Вона несвідомо підняла руки – і букет опинився в її долонях. Гості зааплодували, а Богдан театрально схопився за голову. Це було передбачувано – чоловіки часто влаштовують такі сцени, коли їх дівчини ловлять «той самий» букет.
Мила вже йшла назад до свого столика, коли почула розмову за напіввідкритими дверима. Впізнала голос Богдана.
– Ну, тепер тримайся! – реготав хтось. – Мила твоя вже мисленно у ЗАГСі. Букет спіймала!
– Як прив’яжеться, так і відв’яжеться, – усміхнувся Богдан. – Я одружуватися ще років п’ять точно не збираюся. Мене й так непогано годує.
– Парі, що через півроку сам до ЗАГСу її поведеш? А якщо ні – вона знайде когось успішнішого. А ти залишишся з каструлями й шкарпетками.
– Тримай мене за слово! Ми вже рік як живемо разом – вона нікуди не дінеться. І борщ варитиме, і білизну прасуватиме.
Мила завмерла. Все всередині похололо. Вона не влаштувала скандалу – не хотіла псувати подрузі свято. Взяла пальто, викинула букет у смітник біля входу і викликала таксі.
Вони з Богданом знімали квартиру, ділили все навпіл: оренду, комуналку, їжу. Богдан намагався звалити на Милу всю домашню роботу, але вона чітко пояснила: якщо вона господиня, то він – спонсор. Не підійшло. І Богдан неохоче почав і посуд мити, і прибирати.
Але друзям він зображував «мачо», у якого жінка щаслива перебирати його шкарпетки.
Повернувшись до квартири, Мила мовчки дістала валізи. Більшість речей вона зберігала у батьків, тому збори зайняли півгодини. На кухні вона висипала вміст смітника, викинула все з холодильника і залила розсолом. Навіть подумала замочити його футболки в цій мішаніні – але передумала.
І поїхала.
Через тиждень у її життя все змінилося. Їй запропонували переведення у центральний офіс – справжній кар’єрний крок. І… тест показав дві смужки. Вагітність.
Вирішувати треба було терміново: кар’єра чи материнство. Лікар підтвердив – термін ранній, є час подумати. Мила обрала кар’єру. Провела процедуру, оформила переведення, взяла пару вихідних і лягла спати. Просто спати. Без чиїхось шкарпеток.
Подруга Ганя, яка повернулася з медового місяця, прийшла до неї:
– Ви ж були ідеальною парою! Я думала, ти вже каблучку вибираєш.
– Я пішла. Він не моя людина. А про «ідеальну пару» – це лише ззовні так здавалося. Та й… – Мила завагалася, але несподівано для себе розповіла все. І про вагітність, і про вибір.
Ганя кивала. Обіцяла мовчати. Але, як то буває, розповіла чоловікові. А той – Богдану.
Він прийшов до будинку батьків Мили:
– Як ти могла? Це був і мій дитина!
– А ти – хто мені? Чоловік? Ми з тобою разом – лише на твоєму дивані та у твоїй голові.
– Я би допомагав! Грошима! Вихованням!
– А ти мене запитав, чи хочу я залежати від подачок? Чи хочу бути самотньою матір’ю? Я обрала себе. Ти – замалий чоловік, щоб стати батьком.
– Нащо ти сміття у холодильник вилила?
– Ну, вибач, був настрій. Бувай, Богдане.
Він дивився їй услід. Через два дні йому довелося платити за вечерю для всієї компанії – парі є парі.
Так. Люди справді риють собі язиком яму…