Коли Олена виходила заміж, вона була впевнена: це любов на все життя. Її чоловіка, Дмитра, вона обожнювала та з усіх сил намагалася бути для нього ідеальною дружиною — такою, на кого завжди можна покластися, такою, що ніколи не підведе.
Олена була з тих, кого неможливо не любити. Добра, щира, з променистою усмішкою, вона завжди була готова прийти на допомогу. Навіть свекрусі, Марії Іванівні, Олена допомагала без утоми. Та подзвонить, поскаржиться на біль у спині чи втому, і Олена вже мчить до неї: прибирає, готує, бігає до крамниці за продуктами.
— Як же мені з тобою пощастило, Оленко, — зітхала Марія Іванівна. — Син мій — не помічник, від нього й не чекаю нічого. Чоловіки вони такі! Завжди мріяла про доньку, а доля подарувала мені тебе.
Олені було приємно чути такі слова. Вона старалася ще більше, аби не розчарувати свекруху. І, власне, Марія Іванівна мала рацію: Дмитро справді не навантажував себе допомогою. Ні вдома, ні матері.
Але справа була не лише в цьому. Дмитро вважав, що домашні справи — не його клопіт. Олена, у принципі, не заперечувала, їй подобалося створювати затишок. Але проблема була в іншому: Дмитро нічого не робив, зато постійно прискіпувався. То підлога недостатньо чиста, то борщ недосолений.
З часом претензії стали жорсткішими. Він почав докоряти Олені, що вона занадто багато витрачає на себе, хоча це зовсім не так. Олена заробляла сама і ніколи не просила в нього грошей на свої потреби.
— Скільки твій манікюр коштує? — уїдливо питав він.
— Півтори тисячі, — тихо відповідала Олена, ніби виправдовуючись.
— Півтори тисячі що місяця! — обурювався Дмитро. — А можна було б на машину збирати!
— Але ти ж витрачаєш на свій спортзал, — несміливо заперечувала вона.
— Це інше! Спорт — це здоров’я, сила! А твій манікюр — це пуста витрата!
Претензії росли, як сніжна куля. Потім Дмитру не сподобалося, що Олена раз на місяць зустрічається з подругами в кав’ярні. Нічого особливого — просто посиденьки раз на місяць, але й це його дратувало.
— Навіщо тобі швендяти по кав’ярнях без чоловіка? — бурчав він. — Сиди вдома!
Олена була м’якою та неконфліктною, але навіть її ангельське терпіння одного дня лопнуло. Сварки стали щоденними, взаєморозуміння зникло. Через три роки шлюбу Олена вирішила на розлучення. Дмитро опирався, але не тому, що хотів зберегти сім’ю, а тому, що звик, щоб усе було за його правилами. Олена ж більше не могла так жити.
У результаті розлучення відбулося. Як тільки Дмитро зібрав речі та пішов, задзвонив телефон від Марії Іванівни.
— Оленко, як же так? — запричитала вона. — Чому одразу розлучення?
Олена зітхнула. Пояснюватися з колишньою свекрухою було останнім, чого їй хотілося. Але все ж відповіла:
— Це не одразу, Маріє Іванівно. Все до цього йшло. Я намагалася зберегти сім’ю, але Дмитро не йде на компроміси. Його вічні докори, претензії… Я втомилася. Мені з ним важко.
— Та ви ж були такою гарною парою! — ледь не ридала свекруха. — І тебе я так люблю! Як же я тепер без тебе?
Олена розуміла, що зараз їй самій потрібна підтримка, але Марія Іванівна, як завжди, перевела розмову на себе.
— Чому без мене? — м’яко сказала Олена. — Ми ж можемо спілкуватися. Розлучення з Дмитром не означає, що я не буду з вами бачитися. Дзвоніть, якщо щось потрібно, я допоможу.
— Ох, Оленко, яка ж ти золота! — зраділа свекруха. — Значить, не прощаємось?
— Звісно, ні.
Розлучення далося Олені нелегко. Дмитро не міг змиритися з тим, що його кинули. Він, який вважав себе ідеальним чоловіком, був уражений. Але незабаром усе вляглося. Олена зітхнула з полегшенням, усвідомивши, що не відчуває жалю. Дмитро так вимотав її, що кохання давно згасло. А колись він здавався їй чоловіком мрії. То він прикидався, то вона дивилася на нього крізь рожеві окуляри.
Олена почала нове життя. Дмитра вона заблокувала скрізь, щоб він не намагався втручатися. Він і не намагався, а от Марія Іванівна відпускати Олену не збиралася.
Через тиждень після розлучення вона подзвонила:
— Оленко, привіт! Як справи?
— Нормально, — відповіла Олена. — А у вас як?
Питання було з віПісля цього Олена відчула справжнє полегшення, адже нарешті звільнилася не лише від токсичного чоловіка, але й від його егоїстичної матері.