Воно все вирішила для себе
— Чому ти досі не вдягнений? — Тетяна стояла на порозі, ледве стримуючи роздратування. — Забув, який сьогодні день?
— А що сьогодні? — Ілля навіть не відірвав погляду від телевізора, ліниво перемикаючи канали. — Знову кудись треба?
— Ми маємо їхати до пологового! Олена народила, ти сам чув. Перша з нашої компанії стала мамою. Ми маємо її привітати!
— З чим привітати? — чоловік усміхнувся, не припиняючи клацати пультом. — З безсонними ночами? З плачем немовляти? З тим, що життя більше не твоє? Сумнівний привід для радості.
— Що ти несеш? Сам казав, що мрієш про дітей! Говорив, як хочеш, щоб по хаті бігали маленькі ніжки. Щоб дитячі ручки обіймали тебе за шию. Казав — трьох, як мінімум! Чи мені це наснилося?
— Так, казав. Але ж згодься, це звучить красиво. Жінкам таке подобається. Ось ти й розтанула, — спокійно відповів Ілля.
Тетяна мовчазно сіла на диван. Її обличчя застигло від шоку.
— Ну не хочу я дітей. Що в цьому такого? Більшість чоловіків їх не хочуть. Ти не думала, що можна пожити для себе? Подорожі, хобі, свобода… А ви відразу — діти, сім’я, пелюшки.
— Ти везеш мене? — її голос став крижаним. Вона не втримала образи — адже саме сьогодні збиралася сказати Іллі найважливішу новину свого життя.
— Без нас не впораються? Не хочу бачити всю цю дурню, маніпуляції й плач. Сходиш потім. Може, й передумаєш народжувати.
Не сказавши більше ні слова, Тетяна пішла у спальню. Через півгодини вийшла у строгому, елегантному вбранні. Таксі вже викликано — і слава Богу, не доведеться слухати похмурих коментарів Іллі.
А вона була так близька до щастя… Ще сьогодні вранці побачила ті самі дві смужки на тесті. Хотіла подарувати йому цю новину ввечері. Але тепер… тепер вона вже не знала, чи має він право знати.
Тетяна завжди прагнула стабільності. Почала працювати ще під час навчання, отримала диплом з відзнакою, а тепер мала чудову роботу, стабільний дохід, власну квартиру — подарунок батьків. Вона все робила правильно. І була готова до дитини. Та ось чоловік, якого вважала батьком її майбутніх дітей, виявився лише гарним актором.
Ілля здавався їй дорослим, надійним, серйозним. Його вік, слова, погляди — все надихало впевненість. Лише сьогодні він уперше зняв маску.
— Я вирішила все для себе, — прошепотіла вона в порожнечу машини. Таксист, мовчазний літній чоловік, обернувся до неї, оцінююче глянув і раптом сказав: — Вітаю.
Тетяна здивувалася. Подякувала і побігла до входу. Там, сяючи від щастя, стояла Олена з крихітним клубочком на руках. Батькові обійми вже тримали малюка. Атмосфера була наповнена любов’ю.
— Вітаю, кохана! — Тетяна обійняла подругу. — Як назвали?
— Іван, на честь тата. Хочу, щоб ти стала хрещеною.
— Із задоволенням, — Тетяна посміхнулася, але серце стискалося. Усе, чого хотіла, було ось тут, перед нею, але не з нею.
— Щось трапилося? — тихо запитала Олена, коли вони трохи відійшли.
— Ілля весь цей час брехав. Він не хоче дітей. Хоча говорив, що хоче. А найголовніше — я вагітна. Дізналася сьогодні. І тепер… тепер мені доведеться обирати.
— Тетяно, чоловіків багато. А ось можливість стати матір’ю — рідкість. Моя сестра, наприклад, не може завагітніти. Вона плакала від щастя й болю, коли дізналася, що я чекаю. Ти не маєш відмовлятися від своєї мрії.
— Так і думаю. Якщо він не змінить думку — піду. Мої батьки будуть щасливі стати дідусем і бабусею.
Ілля свою думку не змінив. Казав, що діти — це тягар, зайві витрати сил, часу й грошей. Тетяна не сперечалася. Усередині вона вже все вирішила.
Через три роки.
— О, Ілля! — колишня сусідка ледь не зіткнулася з ним у аеропорту. — Вітаю з народженням сина!
— Ви помилилися, у мене немає дітей, — холодно кинув чоловік.
— Як то? Бачила Тетяну — з коляскою. Малюкові місяців чотири. Я, знаєш, рахувати вмію.
Ілля поблід. Він не знав. Чи не хотів знати. А тепер… тепер було запізно.
— Де вона? Де ви її бачили?
— Не скажу. Випадкова зустріч. А ти, виходить, із тих… хто власну дитину не визнав.
Ілля застиг на місці. Лише тепер почав розуміти, що втратив. Але коли через три роки все-таки знайшов Тетяну, було вже пізно. Хлопчик називав батьком іншого. Ілля не міг змагатися. Ні в любові, ні у вчинках, ні у серці.
Кінець був передбачений. Тетяна вибрала правильно.