**Тінь зради**
Шостий день поспіль Марічка мовчала з чоловіком. Все почалося минулого вівторка через дрібну сварку. Богдан забув дістати м’ясо з морозилки, хоча вона двічі нагадувала. Але він, повернувшись з роботи, знову вліпився в ноутбук, занурений у термінові звіти.
— Богдане! — голос Марічки з кухні дзвенів від злості. — Ти спеціально ігноруєш мої прохання? З чого мені готувати вечерю, якщо м’яса немає?
— Вибач, кохана, — відгукнувся Богдан, не відриваючись від екрана. — Зовсім закрутився. Давай замовимо піцу? Або суші?
— Замовляй, що хочеш! — кинула Марічка, натягуючи пальто.
— Куди це ти? — Богдан вийшов у передпокій, дивуючись на дружину.
— Прогуляюся, — відрізала вона і грюкнула дверима.
Богдан знизав плечима і повернувся до роботи. За дві години він замовив піцу, чекаючи Марічку. Але вона повернулася аж опівночі, коли місто Тернопіль вже потонуло в зимовій тиші.
— Де ти була так довго? — скрикнув Богдан.
— У кафе вечеряла, — холодно відповіла Марічка.
— Сама? В такий час?
— А що тут такого? Ти ж не подбав про вечерю. Довелося шукати, де поїсти.
— Тобі що, вічно цю курку пригадувати? — спалахнув Богдан. — Ну, забув! З ким не буває!
— Справа не в курці! — Марічка зірвалася на крик. — Ти до мене став відноситися несерйозно! Ніякої уваги! Мої слова для тебе — пусте місце!
— Що? — Богдан прищурився, відчуваючи, що сварку роздули з нічого. Але щоб не загострювати, додав: — Гаразд, поставлю нагадування в телефон.
Ця відповідь лише додала палива у вогонь. Марічка зранку мовчала, увечері ігнорувала чоловіка. На третій день Богдан не витримав. Підійшов, спробував обійняти її, але вона різко відсторонилася і пішла у спальню, гучно хлопнувши дверима.
— Не хочеш — як хочеш, — пробурмотів Богдан, відчуваючи, як роздратування накочує хвилею. На роботі й так було досить клопоту, а тепер і вдома його чекала холодна війна.
Тиждень минув у мертвій тиші. У середу, у вихідний, Богдан вирішив помиритися. Встав рано, приготував сніданок: млинці, каву з її улюбленою ванільною пінкою. Але Марічка зайшла на кухню, навіть не глянувши на стіл.
— Нам треба розійтися, — випалила вона.
— Що?! — Богдан завмер, ніби грім пролунав. — Через курку?!
— Годі про цю курку! — крикнула Марічка, стискаючи кулаки. — Я ж казала, справа не в ній! У нас нічого не вийде! Коли ми одружилися, ти був іншим — турботливим, уважним. А тепер від тебе й слова доброго не діждуся!
— Та що ти несеш?! — Богдан все ще любив Марічку і старався для їхньої родини. — Як це я не приділяю уваги? Ми ж разом ходимо в кіно, у кафе! Так, у будні я зайнятий, але у вихідні завжди з тобою!
— Я не відчуваю тебе поруч, — холодно відрізала Марічка. — Ти десь у своїх думках. Я ніби зайва у твоєму житті.
— Зайва? — Богдан задихнувся від образу. — Я задумливий, так, але це через роботу! Ти ж знаєш, яке на мене навантаження!
— Ось саме тому! — перебила Марічка. — Ти постійно заклопотаний, а результатів нема! З такою працею ти мав би мільйони заробляти, а ми досі в цій однушці! Я мріяла про море, а з тобою його, схоже, ніколи не побачу.
— Марічко, я вщент працюю! — зітхнув Богдан. — Хочу квартиру більшу, хочу на море! Постривай трохи, усе буде!
— Три роки у шлюбі, а нічого не міняється, — голос Марічки став крижаним. — Ти обіцяв це перед весіллям. Даремно я тобі повірила.
— Тобто ти вийшла за мене через обіцянки? — Богдан нахмурився, серце стиснулося від болю. — А я думав, ти мене кохаєш…
— Кохаю, але… — Марічка запнулася, розуміючи, що сказала зайве. — Я все сказала. Піду збирати речі.
Залишившись сам, Богдан дивився на похолонулий сніданок, не вірячи, що через шматок м’яса руйнується його сім’я. Поки Марічка складала речі у валізу, він намагався її переконати, але вона мовчала. Зібравши сумки, вона пішла, не сказавши ні слова.
Кілька тижнів Богдан жив у прострації. Він чекав, що Марічка повернеться, посміхнеться, скаже, що це був жарт. Але вона не з’являлася. Він телефонував, благав про зустріч. Спочатку вона відповідала, що не повернеться, а потім змінила номер.
Отримавши заяву про розлучення, Богдан зрозумів: він втратив її назавжди. Він перестав шукати зустрічей, замкнувся в собі.
Якось він випадково натрапив на родичку Марічки, Олену. Її погляд видавав, що вона знає про розлучення. Олена ніколи не дуже любила сестру й охоче поділилася плітками.
— Як справи? — запиталаВона примружила очі й швидко пішла геть, а його серце вже не болило, як він глянув на дороге обручку на своєму пальцеві та згадав, що пережив минуле лише для того, щоб знайти справжнє.