Вона не прийшла… Бо більше не зможе
Повернувся із відрядження трохи раніше, як зазвичай — о шостій годині вечора. У квартирі панувала дивна, тривожна тиша. Жодного звуку. Жодного запаху їжі. Жодного її звичного: «Ти приїхав? Зараз нагодую.» Пройшов усіма кімнатами. Заглянув у ванну, у туалет. Плита холодна. Чайник порожній. У холодильнику акуратно розставлені контейнери з їжею — все свіже, домашнє. Але самої господині не було.
— Де вона гуляє? — злісно подумав він і набрав номер. У трубці гуло, але ніхто не піднімав.
— Гаразд, поїм. А потім розберуся. — Кинув телефон на диван і сів за кухонний стіл.
Пройшла година. Сьома тридцять. Подзвонив знову. Без відповіді. У голові почали крутитися підозри.
— Коханка, чи що, з’явився? От же, сука… Я на півночі горбачуся, гроші додому ношу, а вона тут розкошує на машині, яку я сам купив. Навчав керувати, дурень! Дітей возила, продукти носила, а тепер, коли діти виросли, мабуть, вирішила розважатися. Ну я їй влаштую…
Згадав, як лаяв її за подряпини на кузові, як командував, у якому магазині купувати, коли стригтися, який колір волосся носити. І ж бо ж не працювала вона — сам наполіг, щоб займалася лише домом і дітьми.
— А невдячна тварюка тепер, мабуть, гуляє. Поб’ю, щоб неповадно було, нехай сидить вдома, як належить.
Ліфт загув. Кинувся до дверей, подивився у вічок — не вона. На вішалці раптом помітив ключі від машини. Значить, дома. Значить, просто пішла кудись пішки? Ще гірше…
— Невже наважилася? Втекла?
Метався по квартирі. Перевірив шафу — речі на місці. А дзвінки вона все так само ігнорувала.
— От сука. Дев’ята година, а її все нема.
Увімкнув телевізор, щоб відволіктися, але, не вникаючи в сюжет, провалився у тривожний сон.
Прокинувся о пів на дванадцяту. Дружини все ще не було. Серце стиснуло. Розлючений, знову подзвонив. На тому кінці — жіночий голос.
— Алло, добрий вечір. Я медична сестра з приймального відділення хірургії. З ким говорю?
Він закричав:
— Що за хірургія? Ти зовсім з глузду з’їхала?!
Зв’язок перервався. Він знову набрав номер. Тепер трубку взяв чоловік.
— Перестаньте, будь ласка, ображати наших співробітників. Ви можете зараз приїхати до лікарні, у хірургічне відділення?
— Навіщо? Що відбувається?
— Вам необхідно підписати документи. Ми зробили все можливе. На жаль… прийміть наші співчуття. У вашої дружини зупинилося серце.
Він онімів.
— Що ви несете? У неї серце? Та в неї його ніколи не було… Вона просто не хоче додому повертатися! Де вона?!
— Ваша дружина померла, — повторили на тому кінці.
І все. Світ обвалився.
Потім йому пояснили: її викликала медсестра із поліклініки, повідомили результати обстеження. Щось насторожило лікарів. Попросили зайти. Після візиту вона вийшла з поліклініки, але не дійшла до зупинки — запаморочилася голова, і вона сіла на лавку. Переконувала себе, що все буде добре. Що чоловік приїде — а в нього буде і їжа, і випрасувані сіІ тепер у цій порожній хаті щодня чує її голос, який ніколи більше не відповість.